#киноvmist

Вітаю, спільнота.

На цьому тижні я подивився дві відносно нових і досить непоганих драми: спортивну та фентезі. І готовий поділитися своїми враженнями з вами.

Королева рингу. Це спортивний байопік, що розповідає про одну з найвідоміших зірок жіночого боксу Крісті Солтерс. Вважається, що вона «легітимізувала жіночий бокс» і вивела його на широку аудиторію в 1990-х. У 1996 році її бій на MGM Grand Garden Arena у Лас Вегасі став історичним – це був першій жіночий поєдинок, показаний у прямому ефірі на події світового масштабу. Цього вечора там також бився Тайсон. Фільм починається з того, що молода студентка баскетболістка приймає участь у місцевому боксерському турнірі й несподівана перемагає. Для неї це була проста забава з можливістю виграти трохи грошей. Але її помічає Ларрі Каррієр, один з організаторів турніру, і пропонує потренуватися з його знайомим тренером. Спочатку Солтерс ставиться до цього скептично, але все ж таки погоджується. Їй обіцяють власне житло (фургон) і трохи грошей. Вона з незаможної шахтарської родини, то ж власне житло вважить для неї багато. Тренер Джеймс Мартін не має ніякого бажання тренувати її, він взагалі не вірить у жіночий бокс. Та все ж таки Ларрі вмовляє його. З цього моменту починається сходження нової зірки боксу. Нам покажуть шлях Крісті від нікому не відомої дівчини студентки, до зірки боксу, яку підписав на свій промойшен сам Дон Кінг. Бокс та спортивна кар’єра це важлива частина фільму, але не менше уваги приділяється відношенням Солтерс та Мартіна. Джеймс був не тільки її тренером, але й чоловіком. І ці відношення ніяким чином не можна було назвати нормальними. Мартін постійно її контролював, маніпулював, чинив над нею психологічне, а подекуди й фізичне, насилля. Цей персонаж з самого початку неймовірно бісив мене. То ж цей фільм не тільки, і не стільки про спорт, скільки про аб’юзивні відносин і до чого вони можуть привести. Трохи парадоксально, що я ніколи не дивився жіночий бокс, та й чоловічий дивлюся дуже зрідка, лише дуже відомі поєдинки, як то Усик – Ф’юрі. І при цьому фільм мені сподобався, я переглядав його з інтересом. Гадаю не в останню чергу через гру Сідні Свіні. Вона в цьому фільму відкрилися для мене з нової сторони. Погодиться, роль жінки боксера не є її звичним амплуа. Доречи, для ролі Крісті Сідні спеціально набрала 14 зайвих кілограм.

Вічність. На початку нам показують літню пару, Ларрі та Джоан. Вони разом вже 65 років, і зараз їдуть на гендер паті, яке запланували їхні діти (якщо хтось раптом не знає усі ці нові модні англіцизми, то гендер паті – це свято для друзів та родини, головною метою якого є розкрити інтригу статі майбутньої дитини). Усю дорогу вони сперечаються. Але це не якісь гострі з’ясування відносин, радше звичайна сімейна дискусія двох людей, які прожили разом майже усе життя. Це виглядає навіть трошки мило. Нажаль одразу після приїзду Ларрі помирає і потрапляє на так зване «роздоріжжя» загробного життя. Його зустрічає персональний консультант і розповідає наступні правила: в нього є приблизно тиждень, щоб обрати де і з ким провести вічність. Є безліч різних варіантів, як то наприклад, Париж 60-х, Гаваї, гірські курорти Монтани і багато, багато інших. Але зробивши вибір, його вже ніколи не можна буде змінити. І ось коли Ларрі вже майже визначився зі своєю «вічністю», він бачить дружину Джоан. Як ви зрозуміли, вона теж померла. Ларрі радий тому що зможе розділити свою вічність з коханою. Але з’ясовується, що на Джоан тут також чекає її перший чоловік Люк. Вони були разом дуже недовго, Люк помер на корейській війні. Але він так кохав Джоан, що 67 років чекав на неї тут. Якщо погодитися виконувати якусь роботу, то можна на деякий час залишатися на «роздоріжжі». То ж замість насолоджуватися своєю персональною «вічністю», Люк сумлінно працював більш ніж пів сторіччя. І тепер перед Джоан постає дуже складний вибір: кого обрати? Чоловіка з яким вона прожила майже все своє довге насичене життя, батька її дітей, чи перше запаморочливе кохання, яке доля несправедливо відібрало у неї. Кохання з Ларрі пройшло перевірку часом, але з Люком у неї навіть не було шансів спробувати побудувати родину, це ніби інше вкрадене життя. Щоб полегшити остаточне рішення Джоан, керівництво потойбічного світу дозволяє їй провести по одному дню з кожним з її чоловіків, а потім вона повинно остаточно визначитися. Мені ця задумка фільму здалася цікавою. Як гадаєте, щоб обрали ви, опинившись у такій ситуації? І ще забув додати про одне з важливих правил загробного миру - після смерті люди повертаються до віку, у якому були найщасливішими. То ж не дивно що уся трійця головних героїв виглядатиме молодими та красивими. Єдине, що мені не дуже сподобалась, так це гра головної героїні. На роль Джоан обрали досить відому акторку Елізабет Олсен. Мені вона найбільше запам’яталась за роллю Ванди з всесвіту Marvel. І якщо в «Королеві рингу» головна актриса мене приємно вразила, то тут сталося все навпаки. Олсен здавалось трохи не вистачало емоційності у «Вічності». Натомість Ларрі у виконанні Майлза Теллера та Люк у виконані Каллума Тернера відіграли своїх персонажів досить гарно на мою думку. Їм я вірив. Ну і ще одною перевагою «Вічності» є те, що не дивлячись на усю драматичну складову, фільм іноді намагався смішити глядача. Є декілька веселих та кумедних моментів.