#киноvmist

Вітаю, спільнота.

Я дуже рідко переглядаю один і той самий фільм кілька разів. Не тому, що вкрай мало фільмів мені подобаються. Просто зараз кожен місяць виходить десятки нових фільмів, і серед них принаймні 2 -3 з дуже гарними відгуками. І ти маєш обирати між подивитися щось нове, що може сподобатися, але може й розчарувати, або передивитися фільм, який ти вже бачив і впевнений, що фільм гідний, але ти вже знаєш цю історію від початку до кінця. Зазвичай я обираю дізнатися нову історію. Напевне у цьому я оптиміст, бо за замовченням вважаю, що сьогодні знімається велика кількість гарних фільмів. Або ж просто перегляд чогось другий чи третій раз не дарує вже таких яскравих емоцій. Та не зважаючи на все сказане, у мене таки є кілька фільмів, які я з задоволенням дивився багато разів. Саме про них і піде сьогодні мова.

Матриця. Ідея, що весь оточуючий нас світ – це лише комп’ютерна симуляція, здалась мені дуже цікавою, я б навіть сказав революційною. І тут ще треба брати до уваги, що фільм вийшов аж у 1999 році. У ті далекі древні часи я вперше почув про цю теорію саме з фільму братів Вачовскі. Доречи вони вже стали сестрами, але так як я пишу про минулі події, то сподіваюсь мені не дорікатимуть, що я називаю їх братами. Заради справедливості слід зазначити, що поняття «матриці» в сенсі віртуальної реальності було на той час вже описано у романі Вільяма Гібсона «Нейромант». Але я той роман ніколи не читав і вважаю, що саме фільм привернув увагу широких мас до питання як відрізнити справжню і віртуальну реальності. З моменту виходу фільму минуло вже чверть століття, але теми, порушені в ньому, й досі здаються актуальними як ніколи. З шаленим розвитком технологій думка про можливість «матриці» вже не вважається такою фантастичною. Ілон Маск кілька років тому зауважив: «Якщо ви допускаєте хоч якийсь рівень розвитку взагалі, то повинні визнати, що у недалекому майбутньому комп’ютерні ігри неможливо буде відрізнити від реальності. Тоді, мабуть, скоро будуть мільярди таких комп’ютерів та приставок. А це підвищує ймовірність того, що ми вже живемо в одній із таких симуляцій.» Але не тільки філософські ідеї та зміст змусили мене так полюбити цей фільм. «Матриця» може ще похвалитися неперевершеною хореографією боїв та просто проривними на свій час спецефектами. За постановку бойових сцен відповідав кращий хореографа у цій справі, знаменитий майстер бойових мистецтв з Гонг-Конгу, актор та режисер Юен Ву Пінг. До «Матриці» Ву Пінг відмовлявся кілька років підряд від співробітництва з американцями. Але братам Вачовскі вдалося переконати його, після того як він побачив сценарій, спеціально перекладаний для нього китайською. Що до спецефектів, коли я побачив як Нео ухиляється від куль, і це все ще й в уповільненому кадрі , у мене було тільки одне питання – «А що так можна було?». Сцена з гелікоптером який врізається у скляний фасад хмарочоса і скло хвилеподібно розлітається назавжди залишиться у мене в пам’яті. То ж коли я вкотре буду переглядати цей фільм в мене буде тільки одне питання: «Чи це було моє рішення сьогодні передивитися «Матрицю», чи все було вже вирішено, коли я вперше побачив цей фільм?»

Тенет. Це фільм головоломка від відомого усім метра Крістофера Нолана. Тут нас знайомлять з ідеєю «інверсії часу» - можливості рухатись у зворотному напрямку часу завдяки зміні ентропії. Це складне пояснити, як кажуть краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Дещо спростовуючи, можна провести аналогією зі старими касетами – відмотуючи плівку назад, ми наче рухаємось у зворотному напрямку задом наперед. Але будь ласка не думайте, що це нудне наукове кіно. Це драйвовий екшн, де події розгортаються у різних частинах світу, а головний герой, агент ЦРУ, намагається врятувати людство від страшної катастрофи. Нолан намагався створити дійсно видовищний фільм. І це в нього беззаперечно вийшло. Наприклад, він відмовився застосовувати комп’ютерну графіку та CGI ефекти для сцени де літак врізається у аеропорт. Замість цього він використав справжній списаний Boing 747. Його реально знищили на зйомках. Але головний козир фільму – це таки сюжет, який ну дуже прорахований. Інверсія часу зіграє дуже багато разів, і те що на перший погляд здається несуттєвим чи неважливим дуже гарно впишіться в загальну картину у кінці. Після першого перегляду мозок буквально вибухає, дуже складно осягнути усі зв’язки. Тут я раджу скористатися порадою, що почув головний герой: «Не намагайся це збагнути, відчуй це». Я думаю люди передивляються цей фільм, щоб краще зрозуміти. З кожний разом ребус стає все яснішим. Це таке собі тренування мозку. І я впевнений, шо якщо дуже сильно забажати, то можна буде знайти якісь нестиковки у сюжеті. Але навіщо?

Бетмен: Темний лицар. Ні Роберт Паттінсон, ні Бен Афлек так і не стали для мене справжніми Бетменами. Крістіан Бейл поки що мій взірець для цієї ролі. Ну а хто може зрівнятися з Хітом Леджером у ролі Джокера? Можливо лиш Хоакін Фенікс. Темний лицар - це не тільки супергеройське розважальне кіно, але й фільм, що піднімає багато філософських питань. Він показав, що ігровий блокбастер може і повинен змушувати глядачів замислюватися над важливими речами. Особиста втрата перетворює справедливість на помсту? Чи готові звичайні люди вбити когось заради свого виживання? «Логіка меншого зла» досі сприймається нашим суспільством? Чи витримує справедливість хаос? Чи є мораль абсолютною або відносною? Ці універсальні питання будуть робити цей фільм актуальним ще дуже довго.

Що ж, я розповів про свої вподобання. Напишіть і ви в коментарях, які фільми ви час від часу передивляєтесь?