Вітаю, спільнота.

Сьогодні я хочу продовжити мою серію постів про визначних людей. Якщо ви раптом пропустили, то перший допис серії про Франкліна Рузвельта можна знайти ось тут.

Розпочати я хочу з листа, який був написаний 24 грудня 1940 року Адольфу Гітлеру. Мені здається, що цей короткий лист досить гарне демонструє деякі переконання його автора. Доречи спробуйте здогадатись хто є автором і тією визначною людиною, про яку я хочу сьогодні поговорити.

Мій друже,
те, що я звертаюся до Вас як до друга, – не є формальністю. Я не маю ворогів. Упродовж останніх 33 років справою мого життя було заручитися дружбою всього людства, ставлячись по-дружньому до всіх людей незалежно від раси, кольору шкіри або віросповідання. Ми не маємо сумнівів у Вашій мужності й відданості батьківщині, а також ми не віримо в те, що Ви є потвора, якою Вас змальовують Ваші опоненти.
Проте Ваші власні писання і висловлювання та виступи Ваших друзів і шанувальників не залишають сумнівів у тому, що багато Ваших дій є жахливі й несумісні з людською гідністю. Тому ми, мабуть, не можемо побажати успіху Вашій зброї. Ми виступаємо проти британського імперіалізму не менше, ніж проти нацизму. Одначе наш опір не спрямований на завдання шкоди британському народові. Ми прагнемо переконати їх, а не розбити на полі бою.
Метод ненасильства спроможний завдати поразки усім найлютішим силам у світі.
Коли не британці, то інша держава неодмінно переможе Вас Вашою таки зброєю. Ви не залишите своєму народові спадщини, якою він міг би пишатися.

Якщо ще не здогадались, то автор цього листа це індійський державний і політичний діяч, національний герой Магатма Ганді. Як багато ви про нього пам’ятаєте зі шкільного курсу історії? Відверто кажучи, я взагалі не можу згадати чи вивчали ми цю історичну постать в рамках шкільного курсу. І ось мені стало цікаве більше дізнатися про Ганді. Далі я викладу кілька фактів, які мені запам’ятались або вразили найбільш. І в кінці обов’язково залишу посилання на книгу, з якої я отримав усю цю інформацію.

Ганді розповідав, що деякі друзі відмовляли його від написання автобіографії. Вони переконували, що у майбутньому він може змінити деякі свої думки та принципи. «Чи у такому разі не введе це людей, які довіряють твоєму авторитетному слову, в оману?» - питали вони. І цей аргумент мене зацікавив. Адже й справді неможливо бути упевненим, що через десятиліття ваші переконанні не зміняться. Тож я з інтересом прочитав відповідь Магатма: «Я не збираюся писати справжню автобіографію. Я просто хотів поділитися своєю історію пошуків істини. А оскільки ці пошуки є суттю всього мого життя, то розповідь про них справді буде чимось на кшталт автобіографії». Тож для Ганді, як ми бачимо, істина є понад усе. На початку своєї книги він також звертається до читачів: «Якщо вам здається, що в моїх словах проглядає гординя, отже, щось було неправильне в моїх пошуках, і я бачив не проблиски істини, а лише міраж».

Мене трохи здивувало, що Магатма Ганді одружився у 13 років. Досить незвично, але це тільки з нашої, сучасної точки зору. У той час в Індії ранні шлюби були дуже поширені. Батьки часто одружували дочок, щоб зменшити витрати на отримання родини. Пізніше Ганді у своїх висловлюваннях не схвалював цей звичай. Він вважав, що діти повинні отримати з першу освіту.

Для мене стало відкриттям, що свою громадську активність Ганді починав не в Індії. Після навчання на юриста у Лондоні, він дуже довгий час, більш ніж два десятиріччя, жив у Південній Африці. Саме тут він зіткнувся з жорстокою расовою дискримінацією. Наприклад, зазвичай тільки білі пасажири мали змогу їхати першим класом потягу. Ганді не хотіли навіть продавати квиток у перший клас, хоч він і мав гроші. І коли одного разу він таки домігся свого та купив квиток у перший клас, його згодом висадили посеред подорожі, бо якийсь білий пасажир пожалівся кондуктору на наявність індійця поруч. На цьому його приниження не скінчилися. Ганді продовжив подорож каретою, але й тут почалися проблеми. Кучер на відріз відмовився пускати Ганді усередину карети де їхали білі пасажири. Магатма намагався спокійно пояснити, що оплатив проїзд і має повне право їхати усередині карети з іншими пасажирами. Проте кучер застосував фізичну силу і виштовхав Ганді, сказавши, що той має сидіти на сходинках позаду. Магатма Ганді не відповів агресією, але вирішив, що мусить розпочати боротьбу з цією несправедливістю. Згодом він заснує Натальський конгрес індійців, щоб захищати права громади. Завдяки ньому положення індійців у Африці значно покращиться.

Ганді вів досить аскетичний спосіб життя. Він не мав жодної жаги до багатства. У зв’язку з цим хочу навести наступну історію: коли після двох десятирічь життя у Південній Африці Магатма вирішив повертитися до Індії, місцева індійська громада дізналась про це і вирішила зробити прощальний подарунок на знак вдячності. Люди зібрали різні коштовності, золото, прикраси і навіть сімейні реліквії, щоб подарувати йому. Це був щедрий жест, сповнений любові та поваги. Але Ганді відмовився прийняти ці дари для себе. Не допомогло навіть вмовляння дружини. Вона довго намагалось його переконати, що за довгі роки громадської роботи він заслужив це. І якщо йому навіть це не потрібно, то не хай подумає хоч про своїх дітей. Позиція Ганді залишилась непохитною: «Я не можу прийняти ці прикраси. Моє життя — це служіння, а не володіння.» Врешті решт він запропонував спрямувати усі гроші на створення фонду підтримки громадських ініціатив.

Деякі вчинки Магатма мені було важко зрозуміти. Він приймав участь у англо-зулуській війні на боці імперії. Зулуси, корінне населення Південної Африки, повстали проти жорстоких податків і примусової праці, які запровадила британська адміністрація. Попре те, що Ганді співчував зулусам та визнавав їх право на боротьбу, він створив санітарний загін з добровольців для допомоги британцям. Участь у цій війні не було обов’язковою для Ганді, але він гадав, що такі вчинки переконають англійців надати більш широкі права самоврядування Індії. Ще більш суперечливим моментом була агітація індійців до мобілізації у лави британської армії за часів другої світової війни. Цей заклик викликав багато критики зі сторони різних молодих індійських активістів. По-перше, вони не могли зрозуміти, як людина, що пропагує ненасильство одночасно закликає до участі у війні. І по друге, багато хто вважав, що Індія і сама потерпає від колоніального гноблення і повинна використати цей момент, для здобуття незалежності силою. На це Ганді відповів: «Свобода, здобута через насильство, не буде справжньою. Ненасильство — це не пасивність, а активна любов і співчуття ». Також він роз’яснив, що агітує індійців вступати до армії як санітари, водії, кухари — не як солдати зі зброєю, а як служителі миру в умовах війни.

І на останок хочу навести ще один цікавий факт з життя Магатма. Одного разу молодий учень Ганді вчинив щось погане. Магатма був дуже розчарований, то ж втратив самоконтроль і вдарив його. Це був один-єдиний удар, але для Ганді — це стало глибоким моральним потрясінням. Він публічно визнав свою помилку і сказав, що зрадив власні принципи - ненасильства, терпіння, любові. Його душа була настільки зворушена, що він не міг пробачити собі, навіть коли учень сказав, що не тримає зла. Наступного разу, коли інший учень вчинив негідно — чи то збрехав, чи порушив моральні засади - Ганді не вдавався до фізичного покарання. Замість цього він оголосив про своє тимчасове голодування, щоб нагадати про відповідальність і показати силу внутрішнього спротиву. Це було не покарання для учня, а акт самопожертви, який мав пробудити совість у всіх. Громада довго відмовляло його від голодування, але він не поступився і витримав заплановане голодування.

Ось таким мені запам’ятався Магатма Ганді. Багато його думок і вчинків я так і не зміг зрозуміти, чи радже сказати підтримати. Але, напевно, в знаки також дається велика культурна різниця між нами. Незважаючи на це, мені було дуже цікаво читати його автобіографію. Тож якщо і ви хочете дізнатися більше про життя Ганді, раджу прочитати його книгу «Непротивлення злу. Історія моєї віри в силу людської душі».