Вітаю, спільнота.

Іноді читаючи Vmist, я натрапляю на цікаві дописи, які змушують мене замислитися. І мені подобається це відчуття, коли ти вже прочитав пост, але ще деякий час по тому якісь думки пов’язані з ним лунають у голові. У одному з таких дописів пані авторка замислюється над своїми ідеалами, видатними постатями, що надихають. Я вирішив і собі поставити таке запитання. Цікаво, що я не зміг на нього собі відповісти. Можливо я став останнім часом трохи більш песимістичним, або більш прискіпливим до людей, але я не зміг отак швидко за 10 -15 хвилин знайти свій ідеал. Або можливо у мене нереалістичні, завищені очікування до «ідеалу». Хоча пригадаю коли я був трохи молодшим моїми ідеалами були деякі видатні спортсмени. Я і зараз їх поважаю, але ось назвати своїми «ідеалом» не можу.

Пізніше мені в голову прийшла ідея написати серію дописів про визначних людей. Десь трохи менше ніж рік тому я почав час від часу намагатися читати біографії відомих історичних постатей. Тож це буде одночасно і мої літературні рекомендації і деякі суб’єктивні роздуми щодо тої чи іншої відомої постаті.

Коли він помер, некролог у «Нью-Йорк Таймс» містив наступні слова: «І через сто років люди, стоячи на колінах, дякуватимуть Богу за те, що в Білому домі перебував Франклін Рузвельт». Як ви здогадались, сьогодні героєм моєї публікації буде Рузвельт. З його біографією я ознайомився з книги Роберта Даллека «Франклін Делано Рузвельт. Життя політика». Зізнаюсь читати її було досить важко, це точно не якась захоплююча літературна проза. Але за 4 місяці я таки осилив цю книгу і дізнався багато цікавих фактів про 32 президента США. Далі будуть наведені деякі мої роздуми про Франкліна.

Франклін Делано Рузвельт народився у доволі заможній, я б навіть сказав багатій, родині. І мені здається що це був один з тих факторів, який дозволив Франкліну стати президентом. Для себе я навіть виділив той ключовий момент життя Рузвельта, коли наявність родинних статків змінила траєкторію подальшого життя майбутнього президента. Після навчання у Гарварді та юридичній школі Колумбійського університету він почав працювати у відомій юридичній фірмі. Франклін мав серйозні перспективи з часом стати партнером компанії і отримувати привабливу платню. Але його не вабила адвокатська кар’єра, і він вирішує кардинально змінити своє життя і позмагатися за виборчу політичну посаду – місце у сенаті штату Нью-Йорк. На той час зарплата посадовця була значно нижчою, аніж гарного юриста, а Франклін вже мав дружину та двох дітей. Саме наявність родинних довірчих фондів, його та дружини, позбавляла Рузвельта необхідності турбуватися про свій матеріальний стан. Чи змінив би він так легко свою успішну адвокатську кар’єру не маючи цих грошей? Однозначної відповіді на це, авжеж, я не маю, але я впевнений, що наявність родинних статків значно спростило цей вибір для нього.

Ще один цікавий для мене факт з життя президента – це започаткована ним серія радіопередач «Бесіди біля каміна». Він був першим президентом США, який вирішив використати цей спосіб комунікації. З 1933 по 1944 вийшло 30 його вечірніх радіопромов. У своїх зверненнях Франклін завжди тримався неформального стилю, пояснював складні речі простими словами, намагався створити атмосферу домашньої бесіди. Назва виникла з бажання Рузвельта, щоб слухачі уявляли себе біля каміна, поруч із ним. Громадяни США дуже сприятливо сприймали ці радіопередачі. Радіопромови увійшли до Національного реєстру аудіозаписів США як культурно значущі. Однією з вагомих причини чому Франклін обрав саме цей вид комунікації – впевненість в упередженості власників великих газет, які мали змогу впливати на шпальти новин.

Часом читаючи біографію Рузвельта, я бачив паралелі і з сучасним життям. Франклін майже все своє політичне життя страждав від наслідків поліомієліту. Але справжнє погіршення стану його здоров’я трапилось саме тоді коли він балотувався на свій четвертий президентський термін. Він мав суттєві проблеми з серцем. Під час передвиборчого турне потягом у Рузвельта стався серцевий напад. Його особистий лікар, Говард Боуен, не задокументував нападу офіційно, щоб не створювати паніку. І взагалі протягом усієї передвиборчої компанії Франклін намагався виглядати повним сил та здоров’я, що не відповідало дійсності. І ось тут мені зразу згадується президент Джо Байден. Він хоч наприкінці і відмовився від участі у виборах, але довгий час спростовував усі наявні проблеми зі здоров’ям. Часи минають, а все повторюється знов і знов.

Також для мене стало несподіванкою, що президент Рузвельт доволі часто спирався на так званий Realpolitik підхід у політичному житті. Були неодноразові випадки коли його рішення базувались не на моральних чи ідеологічних принципах, а на прагматизмі і спробах задовільнити союзників. Одним з таких прикладів може бути ситуація з європейськими євреями. Жодна суспільна група під час війни не зазнавала таких гонінь як 8.8 мільйонів євреїв. Але Рузвельт відхилив прохання звернутися до конгресу з закликом зняти обмеження на імміграцію євреїв. У цей час він вів третю президентську компанію, і боявся, що це може негативно вплинути на його рейтинг. Велика депресія позбавила робочих місць мільйонів громадян США, і можлива конкуренція на ринку праці з іммігрантами негативно сприймалося суспільством. Іншим схожим випадком можна назвати ситуацію з проблемами афроамериканського населення. Дружина президента, Елеонора, приділяла багато уваги питанням расової дискримінації. Як перша леді, вона неодноразова відвідувала чорні школи, лікарні та поселення. Франклін був згоден з позицією Елеонори, але публічно ніколи не просував антидискримінаційне законодавство. Це було зумовлено тим, що він дуже не хотів втратити підтримку конгресменів півдня, які на той час були основними прихильниками систем сегрегації.

Ось такі факти з життя одного з найвеличніших президентів США мені запам’ятались більш за все. Перечитуючи цей пост, я замислився над якимось висновком для себе. І в мене виникла наступна думка: Наше життя набагато більш сіре, чим біле або чорне. І наприкінці ще раз нагадаю що з повною автобіографію Франкліна Делано Рузвельта ви завжди можете ознайомитись з книги Роберта Даллека.