«Я можу зробити буть що, але не геть усе»

У останні десятиріччя кількість можливих варіантів вибору експоненційно зросла. Частково ми не готові для цього, нам дуже важко впоратись з цим. Психологи називають це «втомою від прийняття рішень». Не помічали цього? Наприклад, я останній раз коли купляв кросівки спеціально зайшов у магазин де було десь 20 різних пар, а не 70, як у сусідньому. Мені просто легше обрати з 20, аніж з 70.

До проблеми вибору додається ще ідея, що можна «мати все». Можна займатися всім й усе встигати. Якщо ти запізнюєшся, не маєш часу на щось – то ти просто ледащий. Це принцип рекламується і культивуються у багатьох корпораціях. Та чи згодні ви з ним?

Грег Маккеон у своїй книжці «Есенціалізм. Мистецтво визначати пріоритети» притримується протилежної думки. Він пропонує відмовитись від добре закріплених припущень: «Я повинен», «Важливо все», «Я можу зробити і те, й інше». Натомість він наголошує, що майже все неважливе. І основна задача сфокусуватися саме на важливому і відкинути геть усе другорядне. Це дуже добро перекликаєтеся з принципом Паретта, який стверджує, що 80% результатів дають 20% зусиль.

Автор визначає суть есенціалізму як не займатися всім, а займатися потрібним. Його кредо - менше, але краще. Воррен Баффет на початку кар’єри вирішив, що не може приймати сотні правильних інвестиційних рішень, тож постановив, що інвестуватиме тільки в той бізнес, у якому буде повністю впевнений. Всього 10 інвестицій забезпечили 90 його статків.

Усе це звучить доволі ясно і той же самий принцип Паретта я чув багато багато років тому. Але не все так просто. Мені дуже запам’яталась думка Грега, що починати треба завжди з запитання «Від чого я маю відмовитись?». Доволі часто у книзі використовується метафора шафи. Неможливо завжди щось докладати до неї, потрібно час від часу викидати старі непотрібні речі. У житті діють ти самі правила: якщо ти маєш вже важливий проєкт який забирає увесь твій робочий час, ти не можеш паралельно розпочати новий. Точніше ти можеш, але у результаті жоден з них не стане успішним. Можна намагатися уникати реальності компромісів, але втекти від них неможливо.

Іноді «відмовитись» означає не погодитись комусь допомогти. Це може бути твій колега, якому терміново потрібна твоя думка, щодо його презентації, або друг пропонує піти ввечері в бар, а в тебе вже заплановані інші важливі справи. Скажу відверто - мені важко відмовляти на такого типу прохання. Напевно тому добре запам’яталась думка Маккеона, що справді одразу після відмови ваші соціальні зв’язки можуть трохи погіршитись. Але це тільки перший ефект. Дуже скоро люди почнуть поважати вас, вони бачитимуть, що ваш час цінний і ви не розкидаєтесь ним. Як стверджує автор: «казати ні – це вже риса лідера».

В цілому я був здивований як легко, беручи до уваги, що це не художня література, читається «Есенціалізм. Мистецтво визначати пріоритети». Книга рясніє справді цікавими й живими прикладами з реального життя. То ж раджу її тим, хто в пошуках рецепту, як підвищити свою продуктивність.