#киноvmist

Вітаю, спільнота.

Цього тижня у моїх рекомендаціях кілька стареньких картин (ну як стареньких, це все ще з 2020-х). Свого часу вони не набули шаленої популярності, то ж я цілком припускаю, що хтось з вас їх ще не бачив. Фільми доволі різні, але є дещо, що їх об’єднує – армія США. То ж вперед.

Загублене серце. Поки «Людина павук: Абсолютно новий день» збирає неймовірну касу у світовому прокаті й уже піднімається на третє місце серед найкасовіших стрічок в історії кіно, я вирішив подивитися на гру того самого Тома Голланда в іншій його роботі – кримінальній драмі від братів Руссо. «Загублене серце» - це автобіографічна оповідь військового медика на прізвисько Черрі. Фільм розбитий на декілька частин, кожна з яких концентрується на окремому періоді життя головного героя. На початку Черрі постає перед нами як звичайний хлопець, який нещодавно закінчив школу. Він ще не має конкретної мети в житті, підробляє то на кухні ресторану, то барменом. На одній із лекцій у коледжі він зустрічає Емілі, і ця зустріч змінить все його майбутнє. Попри те, що у Черрі є дівчина ще зі школи, він майже з першого погляду закохується в Емілі. Вона відповідає йому взаємністю, тож головний герой розриває свої теперішні стосунки й починає зустрічатися з Емілі. Певний час їхні стосунки здаються бездоганними, але раптом Емілі приголомшує Черрі новиною: вона збирається продовжити навчання в Канаді, тож вони не мають спільного майбутнього. Черрі болісно переживає новину й того ж вечора підписує контракт у рекрутинговому центрі армії США - йому здається, що служба дасть мету. Та вже наступного дня Емілі прибігає до нього й каже, що нікуди не поїде, бо зрозуміла, що по справжньому любить тільки його. Минуло всього кілька днів від першої новини про від’їзд, але все кардинально змінилося. Якщо Емілі може вільно змінювати свою думку, то рішення Черрі вже не відкрутити - два роки служби стають неминучою реальністю. Так імпульсивні рішення стають точками неповернення. Герої швидко одружуються, і Черрі вирушає служити. Спершу - кілька місяців виснажливого навчання у стилі «Цілісно металевої оболонки», де сержанти кричать без упину, а потім - відправка в Ірак. Перші дні здаються майже безтурботними: молоді хлопці поводяться так, ніби потрапили до суворого, але все ж табору. Та з першою смертю побратима всі розуміють, що це не відпочинок, а час, який доведеться прожити в умовах постійної небезпеки. Черрі обирає бути медиком, і вже під час першої серйозної перестрілки він намагається врятувати товариша, працюючи в хаосі бою. За час служби багато хто гине. Попри все, Черрі витримує службу й повертається додому. Його нагороджують медаллю, але він сам не розуміє, за що. Як каже герой, його єдина «заслуга» - те, що він вижив, та й то він не впевнений, що це саме його заслуга. Вдома починається сімейне життя з коханою дружиною. Проте не все так гладко: колишній військовий постійно страждає від ПТСР і буквально не може спати. Щоб хоч якось функціонувати, він починає приймати спочатку одні пігулки, потім інші, а згодом лікар призначає йому значно сильніший оксикодон. З цього моменту його життя стрімко котиться вниз - і невдовзі він уже залежний від героїну наркоман. Емілі важко витримувати те, що відбувається з чоловіком. Десь у глибині душі вона, мабуть, відчуває провину: у певному сенсі саме її рішення стало поштовхом до того, що Черрі опинився в Іраку. Щоб хоч трохи розслабитися, вона спершу пробує пігулки чоловіка, а згодом - і справжні наркотики. Зазвичай я не надто співчуваю наркозалежним - як то кажуть, самі винні. Але саме в цьому фільмі я чомусь пройнявся долею головного героя. Він не став залежним «з нудьги» - нестерпний біль і ПТСР просто не давали йому жити. І, напевно, варто згадати й лікарів, які призначили ветерану оксикодон, не надто переймаючись наслідками. Щоб мати гроші на нові дози, Черрі стає грабіжником банків. А що буде далі - фільм розповість сам. До гри Тома Голланда я не маю жодних претензій, але особливо хочеться відзначити Сієру Браву. Вона не головна зірка стрічки, проте в ролі Емілі виглядає напрочуд природно. Руссо правильно зробили, що не взяли на цю роль надто ефектну красуню - фільм би втратив частину своєї реалістичності. До речі, попри все, фінал у фільму доволі світлий. Спершу я думав: ну так, це ж кіно, у реальному житті з наркозалежними так не буває. Але я помилявся - фільм заснований на цілком реальній історії. І фінал історії справжнього Ніко Вокера (того самого Черрі) ще більш приголомшливий. Після пограбувань він потрапив до в’язниці, де почав писати книгу про своє життя. І саме права на екранізацію цієї книги купили у Вокера за 1 млн доларів, поки він ще відбував покарання.

Пурпурові серця. Це доволі легка романтична мелодрама від Netflix, значно менш серйозна за попередню картину. Кессі Салазар мріє про кар’єру співачки, має власний гурт і час від часу виступає в місцевому барі. Проте до визнання їй ще далеко, тож спів грошей майже не приносить. Вона працює офіціанткою, підробляє кур’єром, а також дає дітям уроки музики й співу. Кессі зовсім не ледача, але попри всі зусилля в неї все одно виникають проблеми з орендною платою. Як так сталося? Салазар хворіє на діабет і має страховку з дуже обмеженим покриттям. Так, вона отримує безкоштовно певну кількість інсуліну, але цього не вистачає на місяць. А інсулін у США доволі дорогий: у фільмі вона платить близько 200 доларів за кілька ампул. Без нього вона просто помре. Мені стало цікаво, наскільки це відповідає реальності, і після невеликого пошуку в мережі я з’ясував, що це справді поширена проблема у Сполучених Штатах. Монополія кількох фармкомпаній та патенти, які блокують дешеві аналоги, сильно ускладнюють життя людям із діабетом, якщо вони не мають хорошої страховки. І, чесно кажучи, у цьому питанні в Україні ситуація виглядає краще. Але давайте повернемося до сюжету. Одного дня до бару, де працює Кессі, завітала гучна компанія молодих морських піхотинців, які вже за кілька днів вирушать до Іраку. Авжеж, вони залицяються до привабливої офіціантки, але коли хтось із компанії відпускає в бік Салазар похабний жарт, вона ображається й припиняє з ними спілкуватися. Один із цих юних морпіхів - Люк Морроу. Він намагається вибачитися перед Кессі за поведінку своїх побратимів, але виходить у нього не надто переконливо. На перший погляд Люк і Кессі - повні протилежності. Кессі має доволі ліберальні погляди, на її балконі навіть висить райдужний прапор. А ще вона не дуже полюбляє уряд країни. Тут ще треба додати, що її мати певний час була нелегальною емігранткою, тож Кессі гостро реагує на сучасну політику США щодо мігрантів, наголошуючи, що саме вони допомогли збудувати країну. Люк має значно більш консервативні погляди й наполягає, що саме завдяки таким, як він, та іншим військовим люди на кшталт Кессі мають право «гратися» у протести, вимагати захист природи, більше прав і таке інше. Уже після першої розмови стає зрозуміло, що ці двоє навряд чи колись знайдуть спільну мову. Та попри це, через два дні вони одружуються - і зовсім не через кохання. Салазар дізнається, що дружина військового автоматично отримує дуже хорошу страховку, а це буквально може врятувати їй життя. З Кессі все зрозуміло, але навіщо це Морроу? Попри те, що на ‘перший погляд він виглядає як зразковий морпіх, у нього теж є свої «скелети в шафі». Він був наркозалежним і тепер заборгував 15 тисяч доларів своєму дилеру. Одружений військовий отримує додаткові виплати - гроші, які можуть вирішити проблеми Люка. Головне, щоб ніхто не дізнався про фіктивний шлюб, бо за таке загрожує трибунал. Новоспечені молодята домовляються нікому не розповідати про справжню причину їхнього одруження, а також підтримувати видимість кохання. Що кілька днів вони телефонують одне одному та переписуються. За планом, після повернення Люка вони мали б через певний час тихо оформити розлучення. Але все руйнується, коли Люка поранили й достроково відправили до США. Через травми ніг він не зможе деякий час ходити, і щоб не викрити фіктивний шлюб, Кессі та Люк змушені жити разом кілька місяців - до завершення його реабілітації. Ми, як глядачі, будемо спостерігати, чи дізнаються військові інспектори правду та чи не переросте шлюб за розрахунком у щось більше. Одна з ідей фільму, яка мені особливо сподобалась: треба вміти приймати допомогу, коли її пропонують. Часто гордість стає цьому на заваді.