#киноvmist

Вітаю, спільнота.

Нещодавно я вкотре переконався, що оцінки рейтингів і думки професійних кінокритиків іноді зовсім не збігаються з власними враженнями. Через низькі оцінки та розгромні рецензії я довго відкладав перегляд двох гучних прем’єр, вважаючи, що вони не варті уваги. Проте цього тижня нарешті наважився - і анітрохи не пожалкував. Фільми виявилися значно кращими, ніж я очікував, а коли перечитав коментарі звичайних глядачів, з’ясувалося, що я не один такий - було чимало позитивних відгуків. То ж сьогодні виступлю у ролі адвоката декількох стрічок, що отримали вкрай негативні відгуки на старті прокату.

Супергьорл. Уже з назви зрозуміло, що це новий супергеройський блокбастер. Головна героїня - кузина Супермена Кара Зор-Ел. Фільм починається з того, що Кара святкує свої 23 роки, мандруючи з планети на планету й напиваючись у місцевих барах. Компанію їй складає пес Крипто. В одній із забігайлівок вона зустрічає дівчинку Руті, яка просить допомоги: її батьків жорстоко вбили розбійники-бриганти, і тепер Руті прагне помсти. Кара не схожа на свого знаменитого родича - вона цинічніша, байдужа до чужих трагедій і відмовляє дівчинці. Хоча вже на початку ми бачимо, що всередині вона все ж добра: коли один із відвідувачів бару намагається пограбувати Руті, Кара миттєво відновлює справедливість. Все змінюється наступного дня: ті самі бриганти викрадають корабель Кари й отруюють Крипто. Протиотрута є лише в їхнього ватажка Крема. Для Супергьорл цей пес надзвичайно важливий, тож вона разом із Руті вирушає на пошуки злочинців. Увесь фільм побудований навколо цієї пригодницької подорожі галактикою. Картині закидають вторинний сценарій, невиразного антагоніста та поверхневу емоційну складову - і з кожним окремим пунктом важко сперечатися. Але часто враження формує не один елемент, а цілісність історії. Особисто мені дивитися було весело й цікаво, і жодного разу не виникло бажання перемкнутися на телефон чи читати повідомлення в чатах. Напевно, цьому також посприяв помірний хронометраж - 1:48, що для сучасних блокбастерів майже рідкість, адже більшість розтягуються на дві години й більше. Один із головних лейтмотивів фільму - думка про те, що вбивство заради помсти не зробить тебе щасливішим. Так, ми вже чули це сотні разів у різних стрічках, тож тут усе доволі банально й без новизни. Проте стрічка й не намагається бути філософською: це легке розважальне кіно, яке дозволяє просто відпочити й подивитися щось просте, але не нудне. Ще можна згадати Джейсона Момоа, який грає Лобо - мисливця за головами. Хоча, чесно кажучи, можна й не згадувати: персонаж вийшов доволі прохідним. Щодо спецефектів - без вау-ефекту, але й очі нічого не різало; не набагато гірше, ніж у «Супермена». У підсумку я не стверджую, що це хіт, який обов’язково вартий вашого часу, але це цілком нормальний фільм на вечір. А рецензії, чесно кажучи, малювали картину набагато гіршу, ніж вона є.

Велика смілива красива подорож. Фентезійна романтична мелодрама з Марго Роббі та Коліном Фарреллом у головних ролях. Девід і Сара - двоє самотніх дорослих людей, які випадково знайомляться на весіллі. Між ними виникає легка симпатія, але ніхто не наважується проявити ініціативу, тож усе обмежується кількома хвилинами спілкування. Наступного ранку Девід сідає у взяту на прокат машину й вирушає додому - шлях до рідного міста неблизький. Він у меланхолійному настрої й трохи жалкує, що так і не познайомився із Сарою ближче. Раптом із навігатора лунає голос із запитанням: «Девіде, ти хочеш у велику сміливу красиву подорож?» Девід, не надто роздумуючи, погоджується і дозволяє голосу вести себе невідомо куди. Навігатор спершу приводить Девіда до кафе, де доля знову зводить його з Сарою. Її машина ламається, і він пропонує підвезти - так починається їхня незвична подорож. Навігатор веде героїв у різні мальовничі місця, де вони дивовижним чином по черзі опиняються у власних спогадах і разом переживають веселі та сумні моменти минулого. Місцями це віддалено нагадує «Трасу 60». Пізнаючи одне одного через призму подій, які сформували їх у різні періоди життя, між Девідом і Сарою поступово виникає романтичний потяг. Але Сара боїться знову когось поранити: колись вона завдала болю хлопцю, який її щиро кохав. У Девіда теж за плечима невдала історія стосунків. Тож головна інтрига фільму - чи наважаться герої відкритися новому коханню, попри всі минулі невдачі. «Велика смілива красива подорож» мені сподобалася красивими акторами - у першу чергу, звісно, Марго Роббі. Також варто відзначити мальовничі сцени, навіть якщо частина з них - згенерований CGI. Візуально це виглядало чарівно: Сара під дощем у червоному піджаку, жовта парасолька, маяк на заході сонця, нічна вершина гори - усе це працює на атмосферу. А за що ж фільм критикують? Головна претензія - стрічка позбавлена справжніх емоцій і драматургії, виглядає банально й бракує змістовного наповнення. Частково я погоджуюся: емоційна складова могла бути сильнішою, і мені хотілося б іншого виконавця чоловічої головної ролі. Попри все, фільм залишив у кінці в мене приємні відчуття. Гадаю, ця трохи меланхолічна картина чудово пасуватиме осінньому настрою, коли жовте листя вже опало з дерев, холодний вітер і дрібний дощ ніби натякають залишитися ввечері вдома, взяти гарячий напій і зануритися в перегляд чогось атмосферного.

А які фільми з розгромними рейтингами все ж припали вам до душі? Діліться у коментарях.