#киноvmist

Вітаю, спільнота.

Сьогодні маю для вас наступні рекомендації:

Я лаюсь. Ця біографічна драма починається доволі цікаво: ми бачимо церемонію нагородження, що проводить Англійська королева. До великої зали, повної поважних гостей, заходить молодий чоловік, якого за кілька хвилин мають відзначити орденом Кавалера Британської імперії. І раптом він гучно привселюдно посилає королеву. Це і є головний герой фільму – шотландець Джон Девідсон. На наступні півтори години ми перенесемося назад у часі й спостерігатимемо за дитинством та першою половиною життя Джона. Доволі швидко стане зрозуміло, чому він так поводився на церемонії нагородження. У 80-х Девідсон жив як пересічний юнак із небагатої родини, ходив до школи, займався футболом і мріяв про спортивну кар’єру. Він доволі добре стояв на воротах, тож міський тренер навіть запросив приїхати справжнього професіонала з великого клубу, щоб той оцінив талант хлопця. Та все починає йти шкереберть у житті Джона, коли в нього раптово з’являються неконтрольовані тики та вигуки - зокрема часта лайка. Спершу всі навколо думають, що це просто дурні жарти. Директор школи кілька разів суворо його карає, а професійний тренер на оглядинах навіть питає, чи не має хлопець інвалідності. Насправді у Джона виявляють тяжку форму синдрому Туррета. У кінці 80-х - на початку 90-х майже ніхто не чув про цю хворобу, тож не дивно, що в школі його всі булять, і навіть рідні спершу думають, що він просто прикидається. На тлі всіх цих проблем батько Джона зрештою йде з родини. Після школи Девідсон живе з матір’ю, ніде не працює і щодня приймає цілу жменю призначених ліків. При цьому симптоми хвороби нікуди не зникають. І якимось дивом доля зводить його з Доллі Ахенбак - матір’ю його шкільного друга, колишньою медсестрою психлікарні, яка нині тяжко хворіє на рак. Вона реально проймається долею Джона, бере шевством над ним і навіть запрошує жити у свою родину. Хлопець бачить, як важко його матері усі ці роки, то ж приймає запрошення. Принаймні якийсь час мати зможе відпочити. Доллі пропонує йому припинити приймати ліки, бо вони тільки затуманюють голову, але не дуже реально допомагають. Наступним кроком Ахенбак допомагає Джону знайти роботу. А вже за якийсь час він навіть орендує власне житло. Хлопець, який був певен, що його вади не дозволять йому працювати, раптом починає жити по справжньому дорослим і незалежним життям. Тут справді варто відзначити Доллі - жінку, яка не була пов’язана з Джоном жодними обов’язками, але раптово прийняла його у свою родину й фактично змінила життя хлопця на краще. Можливо, саме за це доля певним чином і винагороджує її (як саме - побачите у фільмі). Ставши на ноги, Джон вирішує допомагати таким самим, як він. Він бере участь у просвітницьких ініціативах, організовує зустрічі для дітей із синдромом Туретта, щоб вони відчули, що не самотні. Його головна мета - розповісти світу про цей стан і навчити людей ставитися до таких людей із розумінням. Цікаво, що цей фільм саме і виконує таку просвітницьку місію. І саме за роботу з підвищення обізнаності про Туретт Джона нагороджує королева Великобританії. Мені сподобалось, що попри всі труднощі, біди й тяжке життя героя, фільм зовсім не виглядає песимістичним. Автори могли піти шляхом слізливої драми, але натомість обрали інший тон - стрічка вийшла з легкою іронією й навіть моментами по справжньому веселою.

Мотор Сіті. Новий кримінальний екшн з Алан Рітчсоном у головній ролі. Мені цей актор подобається, тому цілком природно, що саме участь Алана підштовхнула мене подивитися стрічку. Втім, картина не обмежується одним Рітчсоном: у ній також грають доволі відомі Шейлін Вудлі та Бен Маккензі. Перші хвилини дуже нагадують «Місто гріхів» манерою зйомки, ті самі контрастні кольори та майже коміксовий ритм кадру. Проте надалі фільм лише зрідка повертається до подібних прийомів - основна частина знята значно стриманіше. Місце подій – Детройт 1970 -х. Головний герой - роботяга Джон. Однієї ночі біля клубу він знайомиться із Софією, яка явно проявляє до нього інтерес. Джон не здогадується, що вона прийшла з місцевим кримінальним авторитетом. Коли той на вулиці починає кричати й хапати Софію за руку, Джон втручається та швидко нейтралізує і його, і всю охорону. Джон з Софією починають зустрічатися, і головний герой навіть будує плани на весілля. Проте колишній хлопець не вгамовується: він підкидає Джону наркотики в машину, а згодом за допомогою продажних копів відправляє його за грати на 25 років. Софі повертається до гангстера, а Джон тим часом починає вибудовувати свій план помсти. Так, сюжет про любовний трикутник і про тих, хто заради жінки здатен зламати життя іншому, далеко не унікальний. Проте не можна й заперечувати, що таке трапляється в реальності, напевно, навіть частіше, ніж хотілося б. А тепер про головну фішку фільму: у ньому майже повністю відсутні будь які діалоги. За весь хронометраж ми чуємо, можливо, з десяток фраз. Тому музика стає ключовим інструментом оповіді - і треба віддати належне, саундтрек підібрано дуже вдало, він точно працює на атмосферу. У стрічці часто використовують слоу мо, а деякі кадри настільки пафосно підкреслені, що подекуди виникає відчуття, ніби переглядаєш стильний музичний кліп. При цьому це не псує загальне враження від стрічки. Як я вже казав це фішка «Мотор Сіті». Фільм знятий не великою студією й має доволі помірний бюджет. Це точно не блокбастер. Проте видно, що команда справді постаралася: навіть за відносно невеликі гроші вони час від часу показують цікаві кадри та стильний виразний візуал. У підсумку я ставлю «Мотор Сіті» 6.8 із 10 — окремо відзначаючи сміливий нестандартний прийом, який вирізняє фільм. Проте впевнений, що не всім таке «німе» кіно може зайти.