Аліса Ло перебуває на фінальному етапі аспірантури Кембриджа. Усі її думки зосередженні на науці. Крім цього вона взагалі більш нічим у житті не цікавиться, її єдина мрія – стати провідною вченою у галузі аналітичної магії. Саме з цією метою кілька років тому вона обрала собі за керівника професора Джейкоба Грамса – декана факультету, нобелівського лауреата, двічі президента Королівської академії магії, а ще й доволі жорсткого тирана й деспота, як характеризували його колишні студенти. Хоча фінальний вибір авжеж був за Грамсам, він отримував десятки супровідних листів від кандидатів з усього світу, що бажали навчатись саме у нього. Коли Аліса тільки переїхала з Америки до Кембриджу, перший час нові колеги, дізнавшись їм’я її керівника, багатозначно замовкали, ніби співчуваючи юній аспірантці, яку чекала робота з найвимогливішою й найсуворішою людиною університету. Проте Ло це не бентежило, вона мріяла навчатися у найкращих.

Можливо спочатку з’являється спокуса порівняти це з Гаррі Поттером 🪄. Гаррі навчається у магічній школі, Аліса – аспірантка факультету аналітичної магії. Але нова книга Ребеккі Кван «Катабазис» аж ніяк не схожа на пригоди Поттера. Хоч і те, і те можна віднести до фентезі, однак роман Кван все ж для більш дорослої аудиторії. У ньому багато сатири на вищу освіту, академічне суперництво, а також про токсичні та травматичні відношення, й зовсім не так багато про саму магію. Доречи, напевне перше питання яке виникає у багатьох – що таке «Катабазис»? З давньогрецької це перекладається як спуск у підземне царство.

За сюжетом професор Джейкоб несподівано помирає внаслідок звичайного магічного експерименту. Головна героїня – Аліса – вирішує спуститися в саме пекло 🔥й повернути назад Грамса. На перший погляд це продиктовано цілком практичним інтересом: професор був головою вченої ради, де вона збиралася захищатися. Пройде не мало часу поки знайдуть заміну. Їй доведеться переводитися до нового керівника, що дуже ймовірно лишило б її фінансування. Та головне - захист дисертації саме у славетного Граймса відчиняв би перед нею усі двері, вона була б бажаним науковим співробітником у будь якому магічному закладі світу. То ж Аліса прискіпливо вивчає подорож Орфея, Енея і, авжеж, оповідь Данте та вирушає до пекла. Її навіть не лякає ціна такої подорожі – пів життя. Тобто, вона готова віддати половину відміряного їй життя аби лиш стати відомою вченою. Проте не тільки вона бажає повернути Грамса, у останню мить до неї доєднається другий аспірант професора – Пітер Мердок. Разом вони намагатимуться знайти й повернути душу професора з пекла.

У Кван пекло уявляє собою структуру з восьми судів: Гордині, Бажання, Жадоби, Гніву, Насильства, Жорстокості, Тиранії та останнього Восьмого суду. Душа, яка проходить усі ці суди, перероджується, але вже новою людиною без усіх спогадів. В пошуках керівника аспіранти й самі повинні будуть відвідати більшість з цих судів. Іронічно, що і Аліса, і Пітер вважатимуть винними себе у смерті Грамса. Та чим далі за сюжетом, тим більше ми будемо дізнаватися, якою жахливою людиною був професор.

У пеклі герої зустрінуть немало цікавих персонажів, що подекуди змушують замислитися. Наприклад, ще на самому початку біля воріт до першого суду Аліса з Пітером зустрічають чотирьох студентів-магів Кембриджу, що померли 30 років тому. Вони за три десятки років так і не наважились увійти навіть до першого суду. Цікаво, що вони бояться не самого суду, а те що пройдуть усі 8 й переродяться. Аліса питає: «Що може бути гірше, ви і так вже померли?». На що студенти говорять: «Так ми мертві, але ми мертві студенти Кембриджу. Шанс вступити у цей університет менше сотої проценту. А якщо ми переродимся десь у Африці, то взагалі не знатимемо, що таке наука. Ні краще вже залишатись тут біля брами до судів.» Тобто це такий страх змін, чи може страх втратити те що маєш. Хоча по суті вони вже й нічого не мають- вони просто померлі студенти.

Сама Ребека Кван здобула ступень магістра з китаєзнавства в Кембриджі та магістра з сучасного китаєзнавства в Оксфорді. То ж не з переказів знає, яке воно сучасне академічне життя. Я погоджуюсь, що «Катабазис» це напевно не той бестселер, що подобається усім, але особисто мені було цікаво читати це dark фетнезі. Ще додам, що обкладинка книги виглядає дуже красиво. Я спеціально доплатив і замовив версію з кольоровим зрізом.