#киноvmist

Вітаю, спільнота.

Цієї неділі я хочу порекомендувати вам нестандартний фільм жахів і мелодраму із зірковим акторським складом.

Любить не любить. Емма Гарвуд та Чарлі Томпсон - закохана пара. Їм обом близько тридцяти. Емма працює в книгарні, а Чарлі - у музеї. У них гармонійні стосунки, спільні інтереси, і вони вже певний час живуть разом. То ж не дивно, що Емма і Чарлі вирішують одружитись Починаються приготування до весілля - приємна рутина, але, як це завжди буває, не без стресу: багато всього треба спланувати й проконтролювати. І ось за кілька тижнів до церемонії пара разом із дружкою та її чоловіком тестує весільне меню в ресторані, а потім вирішує трохи розслабитися й випити вина. Друзі згадують, як перед своїм весіллям зіграли в гру: зізнавалися одне одному в найстрашніших вчинках, які колись робили. Вони пропонують і Еммі з Чарлі зараз зіграти в цю веселу гру. Під впливом алкоголю компанія розслабляється і легко погоджується на гру. Не сказати, що їхні погані вчинки аж такі мерзенні. Наприклад, чоловік дружки зізнається, що одного разу на нього та його колишню дівчину напав пес у темному провулку, і він інстинктивно прикрився нею, вхопивши за плечі, стоячи позаду. Коли черга доходить до Емми, її історія шокує всіх і навіть спричиняє скандал між нею та подругою. Вечеря зіпсована, і всі розходяться по домівках. Але ця історія не дає Чарлі спокою. Він постійно прокручує її в голові й тепер дивиться на кохану зовсім інакше. Невинні інциденти та звички Емми починають виглядати для нього з іншого боку, а нова правда лягає на нього тягарем. Томпсон не хоче скасовувати весілля, але його стан наближається до нервового зриву. Ситуація погіршується, коли все більше людей дізнаються таємницю Емми. Центральна тема фільму - довіра між партнерами, прийняття та питання того, якою мірою минулі вчинки визначають нас теперішніх. У головних ролях - Зендея та Роберт Паттінсон, і обидва показують сильну гру. Хоч іноді персонаж Паттінсона, особисто мені, здавався надто «істеричним» і це трохи дратувало, але таку роль йому прописали сценаристи: головний герой - звичайна людина зі своїми вадами. Кінець фільму залишив гарні відчуття. Ще хотів зазначити, наскільки, мабуть, відрізняється наш менталітет від американського. Коли я побачив анонс, то гадав, про що ж таке могла розповісти Емма: вона вбила когось? Вона була повією? Ні й ні. Без спойлерів скажу, що для мене її вчинок аж ніяк не виглядав таким жахливим, як на нього реагують її майбутній чоловік та друзі.

Залаштунки. Цього року в жанрі хорору всі обговорювали два фільми жахів: «Обсесію» та «Залаштунки». Про перший я вже писав, тож настав час другого. Головний герой, Кларк, про кар’єру архітектора, але життя - штука непроста, і тепер він працює керівником у великому меблевому гіпермаркеті. Це точно не робота його мрії, але гроші на життя треба якось заробляти. Після розставання з дівчиною він навіть живе в цьому ж магазині. А що? Ліжок тут продається багато - тож на ніч обирай будь-яке й спи. Одного вечора на підвальному поверсі свого меблевого магазину він помічає дивну щілину в стіні, що ніби світиться. Кларк підходить роздивитися - і раптом буквально проходить крізь. По той бік - дивний простір: багато різних кімнат, хаотично розкидані предмети, якась «зламана» архітектура. Тут багато різних кімнат без логіки, дивним чином розкидані предмети, якась ніби «ломана» архітектура. Усе це трохи нагадує величезний лабіринт. Більшу частину фільму глядачі спостерігають, як головні персонажі досліджують це дивне місце. Якщо ви коли-небудь бачили короткі тривожні відео в YouTube чи Reels - ті, де камера блукає дивними порожніми просторами під гнітючу музику - то відчуття буде знайоме. Я пам’ятаю ролик із величезним басейном, чорною водою та низькими стелями, де камера йде вузьким бортиком, ніби ти сам балансуєш над прірвою. Це водночас моторошно й заворожує. Мозок постійно підкидає питання: що це за місце, що за наступним поворотом, що ховається під чорною гладдю води. Фільм працює за тим самим принципом: нам ніхто не пояснює, що це за простір, звідки він узявся, чому він такий дивний, чи є тут якісь інші живі істоти. Це створює постійну напругу - ніби ти у сні: окремі речі знайомі, але разом вони формують спотворену реальність. Мені чомусь навіть трохи нагадало старий мінісеріал «Лангольєри» за Стівеном Кінгом. Там герої потрапили у минуле, і безлюдний аеропорт теж виглядав крипово. Та на відміну від «Лангольєрів», у «Залаштунках» ми так і не отримуємо більшість відповідей на те, що це за місце за стіною. Якщо порівнювати з «Обсесією», то в моєму особистому рейтингу «Залаштунки» трохи нижче. При цьому я хочу похвалити фільм за нестандартність - він справді ніби приносить свіже повітря в жанр жахів. Це той випадок, коли фільм не ідеальний, але точно вартий уваги. Також варто відзначити режисера, якому лише 20 років. З таким стартом його може чекати дуже вдала кар’єра.