8 грудня 2025

Потроху стан почав вирівнюватися.
Не тому, що щось стало краще, а тому, що я відчула, що краще вже не стане. Буде отак. Не те що це прийняття, а просто дозвіл собі більше не намагатися вирішити проблему. Не витрачати сили.

Була супервізія сьогодні. Привезла хлопцям підставки для телефонів. Супервізор дав з собою шматочок чизкейка 🤭 Я вже вдома зрозуміла, що він з корицею, яку я не люблю. Ну і загалом ПХ-шний чизкейк з присмаком анорексичного епізоду) Але це було дуже мило і я не хотіла від такого відмовлятися)

Потім працювала.
Потім вела супервізійну групу. Це все трохи крінжово. Люди… Чомусь зараз страшно спілкуватися. Я часто відчуваю, що можу сказати щось не те. Чи не сказати те. Якщо я налаштовуюся на інших - я стаю дуже чутливою. А якщо намагаюся трохи відсторонитися, щоб так сильно не переживати, то випадаю з контексту. Ще ловлю себе на тому, що хочу змінити інших, щоб вони не так страждали, і мені через це не було боляче. Я розумію, що це фігня,і так не працює. Але якщо давати собі чесні відповіді, то вони такі.

Потім поїхала в офіс і ще там працювала. Не хотіла їхати додому. Ще пів години втикала, типу мила чашки, насипала каву в кавомашину і все таке.
Дорогою замовила вечерю і зайшла забрала.

Також дорогою розрулила купу справ в телефоні. Домовилися завтра зустрітися з сестрою і тією подругою, до якої я не доїхала в неділю.
Трохи бентежить, що вона з дитиною. Я не дуже знаю,як себе поводити і що робити.

Писав супервізор, пропонував мені орендувати кабінет в нашому інституті. Бо колега не зможе зі мною винаймати той офіс,який зараз. Я відмовилася. Мені важливо мати своє місце. Я навіть не написала цього, цієї причини. Дуже хочеться щось своє і окреме. Але також цінні такі пропозиції, вони підтримують просто інтенцією.

Ще я робила пости в тредс та інста. Є навіть декілька лайків. Одна людина записалася на нашу групу по роботі з травмою, вже краще, ніж було. Один пост розшерила з тредса в інста.
Ще не заплатила собі зарплату за супервізійну групу)

Залишок вечора проспала. Я думаю, це через гамалате. Вони якось сильно розслабляють, вводять в стан такої сонливості, спокою, байдужості. Ну, я їх і стала пити тому, що хотіла трохи не так гостро відчувати емоції. Але зараз більше якесь отупіння. Ще трохи поп’ю і кину. В цій байдужості теж важко. Проте не боляче.

В чоловіка на службі померла колега (співслужбовиця?..). Від цукрового діабету. Всі в ахєрє, бо вона сама не знала, що в неї діабет. І ніхто не знав.
35 років їй було.
Таке життя.

Можливо, ще прочитаю сторінку “Постороннього” (чи як це перекладати українською?). Може, буде відчуття, що я недарма прожила сьогодні. Чи ні.

Завтра треба відвести кішку до ветеринара. Зустрітися з сестрою і подругою.
Завтра типу вихідний.