17.2.26

❌⭐❌⭐⭐
Не дуже сьогодні день. Поїхали з колегою в ЦНАП і там проїбали пів дня. Потім ці підари стрєльнули своїм арєшніком. Дали тривогу, всіх вигнали з ЦНАПУ. Я поїхала додому, а колега лишилася.
Не знаю… Чесно кажучи,я злякалася. Ми були в центрі,і було якось не по собі. Не хотілося, щоб це прилетіло кудись в наші міста.
Досі не пишуть, куди влучило.
В підсумку колега таки подала документи.

Ще неправильно порахувала калорії. Мені здавалося, що на сніданок вийшло не так і багато. І є резерв, щоб на обід дозволити собі дєрунчики та коктейль. Але на тому все й вичерпалося.
Вечеря вже була в перебор.
Але я готувала картоплю з куркою та грибами, і гріх було хоча б трохи не з’їсти 😅

Теж, до речі… біля мене немає нормального супермаркету, щоб купити нормальне м’ясо. Все те, що продається, переважно стрьомне. Цього разу я якесь купила. Наче воно було норм, але все одно я непокоїлася та шукала, що не так.
Ще чоловік купив погану картоплю в супермаркеті. Я його не спинила. Думала, він бачить і йому ок.
Карочє теж… Втомилася, поки все почистила, пообрізала… І так готувати не люблю, а тут ще й з продуктів, що такі собі…
Але вийшло смачно)

Ще треба було поробити адміністративну роботу. А мені так лінь було, ще й після того, як змарнувала пів дня.
Одне зробила на відчепись. Інше не доробила. Фігня якась.

Єдине, що порадувало - це йога. Отам я прям бачу свій прогрес кожного разу. Кожного разу відчувається інакше. І є щось нове. І легше зі спиною стає.
А, ну і зранку було -400 г на вагах. Подивимося ще, звісно, що буде завтра. Хоча з іншого боку, я досить багато рухалася, і все одно є дефіцит калорій. То може і не страшно.

Ще порадували дєрунчики і коктейль (
І спати після обіду.

Пересиділа в тредсі. Трохи познаходила, з ким поговорити. Написала пост. Відповідала на коментарі. Від цього трохи легше. Емоційно розвантажує.
Але завтра все ж спробую вчасно закрити.

Багато різних флешбеків. То я згадую пацієнтів рік тому, то згадую зими 23, інший кабінет, то якихось своїх “довоєнних пацієнтів”, то підлітковість чи дитинство. Все це з відтінком жалю, що я тоді була менш зріла, менше від мене залежало. Десь жалію себе.

Не знаю… Наче особливо нічого такого не трапилося (ну що там той орєшнік…). Просто якось сумно. Що треба переживати війну і весь цей пиздець. Я дивлюся,як інші люди переживають. Всім важко. Пристосовуються, хто як може. Але в таких умовах ненормально жити.
В ЦНАПі була велика черга, бо в інших ЦНАПах не було світла, і всіх відправляли в наш. От це норм?

Живемо в якому брєду.