9.2.26

❌⭐⭐⭐⭐
День такий собі.
Під вечір трохи стало краще.

Зранку порадувало, що, не дивлячись на вчорашнє перевищення калорій, плюса на вагах не було.
Тому я сьогодні перевищила ще більше.
Насправді, втомилася. І, здається, сум та байдужість через це.
Або ні)
Ну, сьогодні я собі достатньо дозволила, завтра вже можна продовжувати)

Маю надію, що майже 10к кроків та йога врятують ситуацію.

Їздила на супервізію.
Якось все тяжко. Я прибита, супервізор якийсь прибитий був. Ледь ми щось провели. Мені аж не було сил говорити.
Коли їхала назад, мене на вулиці обматюкала жебрачка.
Попростла гроші, я пройшла повз, вона щось на мене сказала. Я зібралася з силами і сказала “сама така”. Це вме, на що вистачило.

Вдома працювала. Пацієнт, супервізійна група. Хотіла б трохи про це написати, але не можу.
Напишу в загальному, що лякають переноси: коли люди бачать в мені не мене, а якусь знаяиму для них фігуру. І так, це частина роботи - говорити щось від імені тієї фігури. Але зараз це дуже крінжово, бо я відчуваю, що мене переоцінюють.

Потім було трохи вільного часу, порозгрібала якісь споави, пообідала, намагалася спати. Не заснула. Чоловік привіз булочку з курагою. Непогано. Смачно.

Але знов мріяла сьогодні, що мені не буде тиснути одяг.

Потім ще працювала трохи.
Завтра типу вихідний, але хочу ще пару справ розгребти, щоб не висіло.

Ввечері читала, сиділа в соцмережах. Це стає все менше і менше цікаво. Грати на телефоні не хочеться після вчорашнього марафона.
Тож читання норм активність.
Зробила йогу.
Переписувалася.

Так і живем.
Не знаю.
Під вечір наче трохи легше стало.
Подивимося, що буде завтра.