6.2.26

⭐⭐⭐⭐⭐

Сьогодні по всіх зірочках норм, це я втримала.
Але не втримала інше.
Дуже прикро й образливо через цю ситуацію.
Якщо коротко - я проїбала сесію з пацієнткою.
Якщо детальніше - то вийшло непорозуміння з менеджером, менеджер її не записала, я побачила, що її запису немає, не підключилася… Але все одно, шкода дуже. Неприємно.
От думаю, що, можливо, і моя втома стала внеском в це все.
І якісь динамічні причини, звісно.
Але відчуваю, ніби я її підвела(

Ще одне непорозуміння вилізло з менеджером. Вона написала “клієнт зупинив терапію”. Я подумала, що все, зупинив вже (а ви б що подумали?). Виявляється, я мала провести ще одну зустріч. Менеджер пише “я подумала, що ви проведете ще зустріч і тоді зупините”.
Оце вже реально тю.

Переживала ввечері через це.
Якось дуже так вразило.
На фоні всього іншого: зранку була інтервізія (теж хапонула емоцій), працювала, потім поїхала в офіс. Поїсти вийшло десь о 5-й годині. Приїхала додому. Чекала одну пацієнтку, потім згадала, що вона казала, що в неї є плани на п’ятницю. А потім побачила, що немає запису ще однієї, засмутилася. І стала грати на телефоні. І побачила потім повідомлення, що вона мене чекала(
Ще кіт цей… Сьогодні вже наче краще їв. Вчора погано йому було… Так боляче чути, як його нудить, він кричить(

Взагалі втомилася. Після цієї ситуації вже не знала, чи сварити себе, чи жаліти.
Очевидно, що я вже погано витримую. Теж… писала вчора про режим робота. Це все добре. Але це передбачає певну нечутливість до себе. І ось вона вилилася такою помилковою дією. По-хорошому, треба себе жаліти. Але я вже не можу. Тоді я не зберуся і не зможу робити те, що я роблю.
Може, на вихідних трохи пожалію, і потім знов буду працювати. Хоча і на вихідних треба багато зробити. А сил вже обмаль. Це просто жесть.
І ще якісь обстріли. Невідомо, з чим ми залишимося після них.

Сьогодні в підвалі прорвало труби. То не було води пів дня, поки я в офіс не поїхала.
Теж. Здається, не так і страшно. Але не помити нічого нормально, ні воду злити в унітазі… І це теж забирає сили жити в таких умовах. В офісі хоч включили опалення, вже краще.

Ще помітила, що з багатьма людьми не хочеться спілкуватися. Типу просто я така “та про що нам розмовляти?”. Повертаються ті забуті відчуття, коли краще промовчати, стримати емоції, ніж пояснити, що зі мною.
Сьогодні подруга написала, бо побачила якийсь мій сумний тредс.
Спитала, що сталося. І я така думаю “Ну от нашо воно тобі? Що ти зробиш?”. Я їй написала про якісь свої проблеми, і про те, що кіт помирає. І вона не знала, що сказати. В результаті я ще їй писала, що я норм і тримаюся, щоб її втішити.
Вже ніби легше переживати емоції самій, не пояснювати комусь щось.
Хоча, з іншого боку… Ось написала іншій подрузі про ці ситуації з сесіями. Наче стало трохи легше, що я поділилася. Хоча, звісно, вона теж нічого не зробила і особливо не підтримала. Але всередині трохи відпустило. Може, ще від якості стосунків залежить.