4.2.26
❌⭐⭐⭐⭐

Трохи вийшла за норму кк. Не так, як вчора, десь на 1,5-2К. А реально на 50кк (я рахувала). Але все одно запишу, як невдачу. Бо були моменти, де можна було бути обережнішою.
День важкий був.
Ну, ще зі вчора)
Бо працювати з похмілля - ще те задоволення.
На 10 годин була група, треба було їхати в офіс. А до цього треба було піти в душ і зібратися. Просто тупо примушувала себе, доповзла до офіса, встигла.
Провели групу. Це було останнє заняття в цьому циклі. Тепер треба набирати нову групу. І нова тема буде. Ще треба сертифікати зробити. Завтра вже спробую.

Ну а потім тупо працювала. В офісі, приїхала додому, схопила бутерброд з ковбасою (бо було вже 14, а я зранку не їла), Потім вдома працювала з кількома перервами. В перервах або намагалася спати, бо вже вирубало, або щось поїсти. Іноді відписувала в месенджерах. Так і пройшов день.
Все)
А, ну ще пост виклала, який вчора писала.

Коли я з похмілля, то я норм працюю.
Я не намагаюся активно рятувати, не займаю простір пацієнта, слухаю просто спокійно. Вдумливо формулюю питання, і роблю їх відкритими - щоб менше говорити. Мене навіть не дуже турбують очікування від мене. Їх легше проінтерпретувати в жартівливій формі, ніж намагатися виправдати. Коли я з похмілля, в мене гірше розкачуються емоції, і це подекуди допомагає.

Тредс сьогодні закінчився раніше, ніж я хотіла. Але я його закрила. Бо шо? Бо така домовленість з собою.
Йогу зробила. До речі, приємно. Теж десь на середині стало радісно від руху, і я відчула якусь вдячність до себе, що це все роблю - йогу, обмежую тредс, читаю, намагаюся не переїдати. Було відчуття, що нарешті контроль над моїм життям трохи до мене повертається. Якісь такі прості базові речі, але їх треба робити, просто щоб гарно себе почувати, це основа. Бо так я втрачала себе в переписках, соцмережах, фастфуді…
Щоправда, сьогодні теж було спілкування, переписки. Сьогодні якось важко, і вони не приносили мені радості. Мені хотілося побути з собою і, наприклад, почитати. Але, з іншого боку, я от думаю: ми і так з чоловіком мало проводимо час, і я ще не подивлюся, що він згенерував? А раптом він загине? І я буду шкодувати, що усамітнювалася і не спілкувалася з ним, все чекала, коли в мене буде більшим “заряд соціальної батарейки”.
Сумно це все.

Чоловік, до речі, полагодив кавомашину, тепер вона знов робить капучино з пінкою.