4 грудня, четвер.
(Довгопост)

Відносно неважкий сьогодні день був.
По ідеї.

Зранку було важко прокинутися (ну бо я заснула десь о 4-й).
Довго збирала кабіну. Читала книгу, замість втикати в телефон.
Нила своїй терапевтці про те, як важко було вчора.

Потім вийшла погуляти з подругою.
Слухала її історію.
На вихідних біля її дому впали уламки шахеда.
Вибиті вікна.
А ця подруга в мене - дуже цікава.
Вона людина-туман. Поки обставини не змусять її, вона не набуде конкретної форми. Вона так і буде в сумнівах, коливаннях, невизначеності. Заздрю її здатності витримувати невизначеність.
Аж тут біля її падають уламки шахеда. Вся квартира в склі. В грудні місяці - немає вікон.
І їй доводиться кристалізовуватися, проявлятися. Дзвонити комусь, щоб допомогли з вікнами. Подавати заявку на відновлення. Шукати притулок на ніч. Прибирати свою квартиру.
Вона дуже дякувала мені за те, що в мене можна ночувати в офісі.
Я й сама цим пишаюся - там є майже все, окрім де помитися та як зготувати їсти.
Мені пощастило, що офіс так гарно може використовуватися та допомогти їй.
Але мені шкода, що це той максимум умов, які вона змогла собі забезпечити. Хіба це найкраще? Ночувати в офісі на кушетці?! В неї ж є друзі, тато, родичі тощо..
Вона каже “мені дивно, що я тебе не дуже добре знаю, а живу в тебе в офісі”.
А мені дивно, що ніхто про неї не подбав((( як так?! Чому?! Що максимум турботи - це оце(
Якийсь триндець. Мені було дуже боляче слухати її розповідь про те, як вона міряла вікна (в повному шоці та ахєрі від прильоту ще), діставала ту фанеру, що пошкоджено в неї вдома, що вціліло…

Ми гуляли парком, о 4-й вже почало темніти. Я фізично відчувала, як на мене давить ця темрява. На щастя, увімкнули ліхтарі. І прямо легше стало.

Вдома я трохи поспала і повтикала. Підключилася на групу. Сьогодні навіть сподобалося, як я її вела. Трохи жартувала, трохи пояснювала, давала місце учасникам. Здається, те, що я казала, було доречним.
Запропонувала поїздку в січні. Дехто навіть зацікався.
Сказала про підняття ціни.

Потім чоловік приїхав з відряження. Став просити, щоб я його годувала. Поки приготувала їжу, він заснув. Я поїла та сіла дописувати пост, який збиралася написати вже три тижні. Нарешті дописала. Чат джпт був редактором. Я писала, а він казав “перероби, негарно”. Так і подолали.
Запланувала публікацію.

Тут і чоловік прокинувся, повечеряв о 2-й ночі…
Недарма готувала.
Грейпфрут так і не купила(
Завтра теж багато справ. Треба йти до лікаря. А я боюся і не хочу. Потім робота. Потім, можливо, тренування. Не знаю. Перший день місячних. Чи варто йти на тайський бокс?