14.1.26

❌⭐⭐❌

Важкий був день.
Те, що багато роботи - то таке.
Якби ж тільки робота…

Зранку не могла прокинутися.
Ледь встала, і то пізно.
Невчасно.
З останніх сил зібралася та доповзла до метро.
Переді мною уїхав поїзд. Наступний довелося чекати хвилин 6.
Вже бачила, що спізнююся. Написала колезі, щоб вона розпочала групу. Але вона не змогла запустити конференцію. Якби вона спробувала трохи раніше, і зрозуміла, що там треба код, який приходить на пошту, я б дала їй доступ.
Вона не змогла стартанути.
Потім прийшла я, підключилася, стартонула. Учасники зайшли, колеги немає. Я не снідала, не пила каву, і взагалі не налаштована вести групу, бо її черга. Ще й зла на неї. Але її немає, учасники є, і я починаю вести. Потім вона підключилася.

Ведем, світла немає в офісі, опалення немає. Сідає телефон (я на мобільному інеті). Добре, що знайшла павербанк, навіть заряджений. Ноут вирубився. Підключилася з телефона.

Потім 20 хв перерва. Ані чаю попити, ані кави, ані порошкову їжу розчинити - ні-хє-ра. Про кондиціонер мовчу.

Порошкову їжу таки розчинила в ледь теплій воді (в кулері було).
Сиджу, закуталася в пледи. Приходили пацієнти, працювала з ними. Дуже хотілося спати, докладала всіх зусиль, щоб не вирубатися. Холодно, шо пизда.
Але це ще не все.
Написала подруга, яка робить мені косметику, що хоче віддати. Домовилися біля метро зустрітися.
Спізнилася і до неї.
Просто якесь відчуття втоми, розконцетрації, загальмованості…
Не хочеться рухатися, хочеться спати.

Зустрілася з нею. Ще просила її пост запостити, але вона не могла. Довше вибачалася, ніж я б сама зробила.

Попросила чоловіка допомогти мені забрати з нової пошти чашки, які ми маємо подарувати в Чернівцях.
Він приїхав на машині. Теж чекав мене. Я спізнювалася 🤦
Сказала йому зайти в кафе, замовити їжу. Вже 5-та вечора, а я не снідала навіть.
Він замовив, нарешті поїла, випила кави, трохи зігрілася.
Забрали чашки.

Вдома була годинка вільна. Спати не було сенсу.
Поміряла худі, який подарували чоловіку на роботі. Прикольний, морквяного кольору. На мене - до колін. Без перебільшення. Ще дуже ідейний мерч в них. Сподобалося.
Зібрала одну чашку (,резиновий брендований тримач, кришка), помилувалася, пораділа. Надіслала колезі фото, він зацінив.
Мабуть, це була найрадісніше година за день.

Потім ще працювала онлайн.
Тепер думаю, навіщо я взяла цього пацієнта. Була перша зустріч. Він прикольний, розумний хлопець. Але ці зумерські штуки будуть сильно заважати роботі. Це хіба що спробувати, а раптом вийде.
В проміжку щось ще в переписках порозрулювала. Нарешті почала зігріватися.
Потім ще з постійною пацієнткою працювала. Там більш менш. Навіть, я думала, буде гірше.
Отак і пройшов день.

Після ще пішли з чоловіком в магазин.
Купили котові кукурудзи та крабових паличок. Вона це ще так-сяк їсть.
Бо корм не їсть. Або їсть і потім рве та сре.
А нічого не давати - теж не вихід. Щось їй погано. Коли спить, то стогне, бідненька.
Хліба не було. Я знатно охуїла, бо не так часто його їм, і його завжди повно, в тут захотілося бутерброда з сиром. А хліба нема, пусті полиці.

Приготувала вечерю. Повечеряли.
Ну і сіла я писати цю срану доповідь. Написала пару сторінок, а треба було 9.
По ходу, мені пизда.

Так і лягла спати, з надією, що от завтра встану і зі свіжою головою як почну!!!!
Але вже пройшло пів дня. Я не виспалась, не відпочила, поснідала холодним капучино та твердими грісіні.

І от тепер вже треба щось писати, а я не знаю що. Всі теорії старі і нецікаві. Все одне й теж. Не хочу про це пів години говорити з трибуни.
Це не змінить тишу на краще.
Мені пизда. Часу не лишається.

А щодо зірочок - переїла калорій як завжди. Через холод та втому важко не підтримати себе їжею. На тредс не було часу, хоча один влучний пост написала.
Кроки пройшла. Почитати тупо забула.

В Чернівцях колеги планують бухати, а я уявляю, що в мене буде ніч, щоб закінчити доповідь 🙄
Подивимось.