31.12-25 - 01.01.26

2025 був хорошим роком. Шкода, що за цей час я вмерла два рази.

Це такий стан, коли всередині щось розривається. Ніби граната вибухає в грудях. Здається, що легені, ребра, серце, шкіра все перемішується в смертельному олів’є.
По відчуттях - це настільки фізично боляче.
Емоційно це відчувається так, ніби все, у що я вірила, на що сподівалася, чого прагнула, на що спиралася - зруйноване. Більше нічого не залишилося. Якась темнота, порожнеча, деінде якісь непотрібні уламки. З них навіть не можна зробити клаптикову ковдру чи вітраж. Вони непридатні вже ні до чого.
Біль, сум, горе, спустошення, марність, безсенсовність.
А найгірше те, що в цьому стані я продовжую функціонувати. Це важко назвати життям. Таке собі існування. Але ніхто за мене не буде годувати кішку, зустрічатися з моїми пацієнтами та студентами, прибирати, підтримувати зв’язки…
Але якби я кожного разу зупинялася через такі ментальні смерті, то я б нічого не досягла в житті (~а типу зараз я чогось досягла~).

Ще хєрово в цьому всьому, що втрачається впевненість в собі, усвідомлення важливості своїх цілей, відчуття пройденого шляху. Воно реально настільки “виключає”, що ніби стирає зв’язок з попереднім досвідом. Я, звісно, щось пам’ятаю з минулого. Але часто в мене порушується і відчуття часу також. Я ніби не пов’язую себе з цими спогадами. Коли потрапляю в цю порожнечу. Ніби то вже не я.
І, коли виходжу, треба все починати з початку.

Отако я роз’їбалася двічі за минулий рік.
А так загалом норм.
Піздєц.

Щодо святкування.
То в цілому було непогано. Я готувала салатики, які хотіла. Олів’є, і той - сирки з часником. Просто якісь такі спогади з дитинства. Щось, що ще лишаєтся незмінним.
Ялинку ми не ставили. Новорічні кульки з написом “смерть русні” висять з 2023 року. Ми вже давно забили прикрашати квартиру. Тобто, як в 2023 прикрасили, так прикраси в одному кутку й не зняли, і вони висять.
Якось сильно радість не наступила з приходом нового року. Але було приємно смачно поїсти та випити трохи шампанського. І відпочити.
Все ж таки я втомилася від приготувань.
А далі все, як звичайно. Трохи більше тупила в інтернеті, з розумінням, що завтра не треба буде рано вставати.

Сон не дуже приносить відпочинок. Я все одно прокидаюся з цим болем всередині.
А сьогодні ще й прокинулася від того, що трохи нудило. Схоже, мої внутрішні органи вже не в такому захваті від майонезу, жиру, алкоголю, як були раніше. Я вже набагато стриманіше їм та п’ю. Але це теж неприкольно. Раніше можна було себе не обмежувати.

Частину дня я проспала.
Потім ходили в парк гуляти. Потім я поїла і знову спала.
Це якось не ок, що так мало сил. Може, реально щось зі мною не те… Я вже не знаю.
Зараз от вирішила пожити без інтернета. То пишу цей текст.

Хочу в новому році менше сидіти в соцмережах та месенджерах, більше писати, фотографувати, читати, робити якусь графіку прикольну…
Що мені з того, що я читала коментарі про жахливий ролик мейкапу..?

Зробила йогу. Стало краще. Було б прикольно ще її зранку робити. Вона якось трохи розслабляє тіло і концентрує думки.
До речі, помітила, що килимок для йоги вже протертий. Але він в мене давно вже.

А, ще подумала, що от зараз, озираючись, наприклад, на 1 січня 2025 року, думаю, що тоді все було добре, а от зараз погано. Початок того року здається більш легким, натхненним, не таким болісним. Хоча, насправді, мені теж було не дуже, і почувала я себе навіть гірше, ніж зараз. Так завжди здається, коли обертаєшся назад.

Н-да… Результати невтішні. Заборонила собі месенджери і соцмережі до 9 вечора (наприклад). І мені стало так нудно, що я продумала візуальний стиль для своєї інстаграм сторінки.
Це пиздець.
І часу пішло не так багато.
Може, година чи хвилин 40 - з тим, щоб занести кольори в канву.
При тому, що на повідомлення я все ж відповідала.
Це ж так всю роботу можна переробити.

Потім мене знову вирубило спати. От як так?
Наснився сон. Але досить тривожний.
Не знаю, може, зараз ще щось поробити з того списку? З одного боку, не хочеться. З іншого - сидіти в тупому тредсі ще більше не хочеться. Статтю одну підкинув чат джпт за моїм запитом. Може, почитаю її.
Ок, тоді зараз ще раз зайду, гляну, і до ранку, до 10 не буду заходити в месенджери і соцмережі, хіба що мені хтось напише.

Прочитала статтю. Не сказати, щоб багато нового. Але якісь ідеї конкретизувалися більше.
Ну і зберегла пару посилань. Тепер ще за ними щось перечитаю. І там будуть посилання. І так далі. І так запущу цей механізм, і почну читати психоаналітичну літературу. І щось писати.
Сподіваюся.
Мені от ще треба писати доповідь. Поїду в Чернівці на конференцію. Здавалося, до неї далеко, вона аж в наступному році. І тут лишається 2 тижні… раптово.
Вже є квитки та готель, і те добре.

Не хочеться лягати спати. Хочеться як в дитинстві - робити вночі щось таке… своє. Ніч наповнює все романтикою. Читати вдень книгу - це одне. А пізно вночі - зовсім інше.
Не хочеться втрачати це відчуття особливості моменту.