26.12.25

Смачніше за тірамісу

Коли свята проходять - відчуваю певне дивне полегшення. Ніби на свята треба радіти, свято же.
А потім можна бути знов унилим гімном 🥰💪

Сьогодні довго спала (але я не могла заснути до 5 ночі, сварилася в тредсі навіщось).
Тому спати до 10 наче і не довго.

На каву не пішли, бо тепер в нас кавомашина. Зварили кави.
Я потроху намагалася розрулювати ситуацію з інтервізійною групою. Мене напрягає, що ми зустрічаємося випадково, типу якщо немає інших справ. Я запропонувала зробити зустрічі рідше, але точно зустрічатися. Кілька людей мене підтримало.

Насправді, це не важко це розрулити. Але от я думаю, навіщо я полізла?! Чому це мені треба більше, ніж іншим? Чому це не розрулює хтось інший з групи?
Мені взагалі пофігу на ті години, вони мені вже не треба - я сертифікувалася.

До речі, ще про каву. Подумала, якщо вдома є кава, то це ж можна собі і якийсь сніданок готувати. Ну там омлет і тост, як мінімум. Це ж не складно.

Потім працювала, поїхала в офіс, працювала. З усіма говорила про перенос сесій на НР. Всі сказали, що я про це вже говорила 😅
Провали в пам’яті - такі провали.

Заплатили за офіс. Ще трохи говорила з колегою. Вона думає припиняти працювати психотерапевтом. Це сумно чути. Я хз. Вона чутлива, розумна, емпатична, інтелігентна, дбайлива, витончена… Є купа інших, глупіших, тупіших, простіших, нагліших терапевтів, але вони не мучаться питанням “чи я хороший терапевт?”. Сумно це все.

Говорили про податки, про державну сертифікацію, про те, що нам потрібно зробити, аби залишитися в професії… Вона каже, що якщо це буде надто складно, вона кине.
Не знаю, що робити мені.

Приїхала додому, повечеряла. Дорогою ще зайшла, купила чоловіку мандаринки з листям, сказала, що нарвала в Іспанії.
Йому сподобалося.
Поспала трохи.
Давала коту ліки.
Випила пива (настрій покращився).
Дивилася на ютубі про Біле братство та ще якісь відео,які я чомусь зберегла в 2023 році. Хочу передивитися всі збережені.

Ну і читала Камю “Міф про Сізіфа”. Прикольна книга, не знаю чому я не добралася до неї раніше?
Життя абсурдне. І чи варто воно праці, щоб його прожити? Хтось не відчуває цього абсурду,і їм ок. А я відчуваю (я відчувала його років з 12-13, мабуть. З того часу,як почала себе усвідомлювати. Усвідомлювати окремою від батьків? Бо я себе пам’ятаю років з 5-6. Але тоді я більше сподівалася, що батьки все вирішать,і мені просто треба бути з ними).
А потім щось змінилося. І я почала бачити по-перше абсурд в сім’ї. Якусь нелогічну кончену бабку, яка могла суперечити сама собі. Батьків, які хотіли, щоб їх слухалися, але не могли толком подбати.
І все таке.
Потім абсурд в школі. Коли заявлена система не відповідала суті.

Подивимося, що там далі в книжці буде. Трохи важкувато її читати, треба тримати фокус і пам’ятати, що було перед цим. А мої провали в пам’яті…

А ще мені постійного хочеться чорного хліба з маслом. Як в дитинстві. Воно мені зараз смачніше за тірамісу.

До речі,я сьогодні менше користувалася телефоном і сиділа в соцмережах. Кажу собі, що це ок, що мене ломає і дискомфортно без телефону,в тому і суть, щоб це пережити.