19-22.12.25
Буде багато тексту

Якісь ці дні були такі… Не те що важкі.
А з якимось відчуттям безрадісності, відсутності бажань, відсутності сил. Такої якоїсь втоми, що хочеться просто лягти й спати.
Час просіюється крізь пальці. Коли я так от “нічого не хочу робити”, я, наприклад, граю на телефоні. Воно, звісно, теж марне. Але там є якась ілюзія досягнень, проходження рівнів. А тут навпаки - всі відчуття досягнень стираються. Навіть, якщо щось є, воно відчувається нікчемним в порівнянні з тим, що НЕ зроблено.

Іноді я думаю, що можна було б покращити в моєму житті, що можна було б зробити, змінити. Потім думаю “все одно це не допоможе”, або “я наштовхнуся на якусь перешкоду, і буду її або через силу долати (коли сили немає), або знову розчаруюся”. Або думаю “ну от зроблю - і що?”. Тотально краще не стане.

В п’ятницю працювала. Якось ледь дісталася до офісу.
Але потім прийшли пацієнти. І я забула про себе, була сконцентрована на їх історіях.
В п’ятницю майже не їла весь день. Ввечері поїла, вже до вечора була дуже голодна.
Так, до речі. З апетитом теж хєрня.

Потім довго не могла заснути.
Є одна пацієнтка, я лише нещодавно почала з нею працювати. І я дуже інтенсивно переживаю її історію. Не сказати, що я про неї весь час думаю, але тілесно залишаються відчуття. Думаю, що ще й через це.
І ще плюс до того я накрутилася. О, в цьому я спеціаліст!!!

Не могла заснути, поки о 4-й ночі не з’їла 2 сбд мішки.
Блін… от вони допомагають. На першому відчула, як розслабляється тіло. Це було прикольно. Аж перестало боліти в грудях.
Але все одно думки та адреналін хєрачили. З’їла другого. Стало краще. Тоді змогла заснути.
А, нє. Це було з четверга на п’ятницю.
А з п’ятниці на суботу я з’їла лише одного. Точно.

В суботу в нас з колегами була навчальна зустріч. Але ми домовились, що в обід будемо святкувати новий рік. Тож я напередодні ще замовляла салати. А сама думала, що може взагалі не піду. Напишу, що захворіла і немає сил. Але за салати попросили зробити передоплату. І вже зворотнього шляху не було.
Але вранці все більш менш вийшло добре (може, знову ж таки, завдячуючи сбд).
Я просто встала, зібралася, поїхала. Вже з приреченістю якоюсь. Забрала салати.
І відносно непоганий вийшов день. Я не очікувала багато. Але могло бути й гірше.
Я ні з ким не посварилася.
Але один конфлікт все ж таки виник. І одна дівчина пригадала мені ще якийсь давній.
Я не вважаю, що тоді я була не права.
Але це цікаво. Відчула себе конфліктмейкером.
Взагалі я не конфліктна людина, якщо на те пішло. Для мене більше властиво стримувати свою агресію. Але тому я і депресивна. Бо багато стримуюсь. Ну і що мені могли говорити на терапії, як ви думаєте?
Що типу треба проявляти агресію.
Ок, проявляю. Тепер я конфліктмейкер.
Якась хуйня.
Ще цікаво, що це не допомагає щось вирішити. Взагалі якогось успішного вирішення конфліктів я не бачила. Таке враження, що якщо вже до цього дійшло, то нічого налагодити неможливо.
Це мене теж ранить і засмучує. Тобто, якийсь єдиний вихід не показувати, що я на щось злюсь - і привіт депресія.
Таке собі.

Ще я зрозуміла, що я багатьох бішу просто по факту, що я є.
І це прикольно.
Можна навмисне не старатися. Їм вже й так від мене погано.
Ще я почула про моральну перевагу від страждань. Типу якщо я страждаю, то всі інші мені щось винні - якесь особливе ставлення чи щось таке. Хоча, насправді ж, ні.
От думаю, чи це якось мене може стосуватися, чи ні.
Чи може це бути сенсом того, що я себе чморю, кажу, яка я жахлива, і нічого не міняю?
Може, я маю якусь таку вигоду в цьому?
Хоча, з іншого боку, коли приходить весна, щось змінюється, і мені легше щось робити, радіти життю, так багато всього з’являється…
Може, й дійсно є якесь уявлення, що якщо я буду страждати, інші якось зглянуться й пожаліють мене, підтримають… таке собі, звісно.

Вечір суботи намагалася заспокоїтися. Бо якось теж розхвилювалася через все це.
Аааа, потім, десь біля 12-ї, мені покращало. І я сіла зробити англійську. Робила до 3 ночі презентацію.
Логічно, що не виспалася.
Вранці підключилася на англійську. А наша викладачка проспала)
Написала, що їй вночі було погано, і вона не чула будильники.
Я не серджуся (кляті мішки!)) З усіма могло статися. Просто шкода, що я не поспала зайвий час, коли була можливість.
Вона просила провести урок типу сьогодні ввечері чи у вівторок. Але ми не погодилися. Бо виділити ще час - наче вже складно, коли не розраховував, що там буде це заняття.

Ну і сьогодні цей черговий всратий день.
Вранці чоловік запропонував поїхати на каву в одну кав’ярню, де ми раніше пили, і там була гарна кава. Приїхали. А кава була не така вже гарна. Проте там з’явилися хот-доги. Це плюс.
Пішли в новус і намагалися щось купити. Це важко, коли нічого не хочеться. Це навіть болісно. Чоловік в мене питав типу хочеш це, хочеш те. Я нічого не хотіла. Іноді погоджувалася на щось, аби він лише перестав питати.
Навіть в рошен зайшли, і там була така сама фігня. Іноді мені треба хотіти за нього. А я вже не можу. Це провал.

Приїхали, якийсь час посиділи, потім пішли на обід.
Прийшли, я вирубилася і проспала до вечора.
А там вже й вечерю треба готувати. І про завтра думати.
Грала на телефоні, дивилася, як швидко спливає час. Дуже його шкода. А з іншого боку, я все одно толком не можу нічого роботи.
Ще читала трохи.

Читаю зараз “Постороннього”.
Оце непогано. Якось цікаво, що буде далі.
І дуже цікавий персонаж з цією своєю байдужістю, відсутністю наміру… Не знаю. Хоча якось не можу поринути в книгу. Читаю пару сторінок, і увага перемикається.

Біля 12-ї знову полегшало, і я зробила картинки для поста. Треба багато чого зробити, але я оце лише змогла ці 3 картинки.
Дала коту ліки.
І то ще не всі. Ще треба одні рідкі дати. Кіт їх найбільше не любить. І доводиться насильно заливати. І мені дуже шкода кота. Вона ж думає, що її мучать. Хоча, здається, на смак ті ліки нормальні. Не такі, як ми їй давали таблетку і їй воно чи пекло, чи було гидко.

Ну, що ще… Якось навіть тредс перестав драйвити(
Раніше десь було цікаво. Можна було посперечатися.
А зараз я відчуваю, що навіть змушую себе його читати.
Таке собі.
Не знаю, чи варто на щось сподіватися. Наприклад, сьогодні було сонцестояння. І типу сонце має повернути на літо.
На Різдво мені зазвичай легшає. Це зараз найтемніші дні в році. Їх лишилося не так і багато.
З іншого боку, рік тому мені було набагато гірше.
Зараз я якось притомно це все переживаю. Є багато суму, печалю, болю… Але таке враження, що “я болю - значить, я існую”. Минулого року я не відчувала, що я існую. Мені здавалося, що мене викрали іншопланетяни, і від мене залишилася лише порожня оболонка, яка функціонує.
Цього року в мені є душа.