18.12.25

Ну, плюс мого щоденничка в тому, що треба приходити до тями і згадувати,яке число)

Сьогодні мені здавалося, що день зовсім не приніс жодної користі, тому ввечері я пішла кухню і з’їла цукерки і курячу ніжку.

Мої основні досягнення за сьогодні - дала кішці ліки 5 разів,як і призначили.

Вранці працювала, потім вийшла на каву. Була своя терапія. Підняли деякі теми… А вони не те що важкі, а, скоріше, об’ємні.
Багато почуттів. І немає чогось такого “от роби так, і буде тобі щастя”.
Проте дізналася, що не лише мені після роботи треба якось прийти до тями, посидіти трохи в тиші. А не виходити одразу в побутові справи та обов’язки.
Ще зрозуміла, що моя робоча й інтелектуальні частини - найбільш підтримуючі. Всі інші вже здохли на цей момент. А робота та розумова діяльність - це щось таке, де я собі ще можу сказати “ну, я хоч щось можу”.

Після терапії була засмучена й роздратована. Але побачила на вулиці сонце, пішла їсти.
Чоловік написав, що прийде до мене.
Як же мене все бісило! Зайшла в аптеку купити ліки - бісили питання фармацевта. Потім ще телефон заглючив, не змогла розрахуватися.
Замовила їжу, поїла, і чоловік приїхав. Пішли додому. Ще заходили в 100 магазинів. В ветеринарному нам оформили знижку на корм. Спитали,якої породи наш кіт, я сказала “жмеринська елітна”)

Капець… Коли мені погано, я більше мовчу. А чоловік цього лякається,і починає ставити питання, копошити мене. І мені від цього ще гірше.

Вдома трохи попрацювала, написала кілька повідомлень,які давно обіцяла.
Наче трохи стало краще.
Отже, краще після йоги,і якщо зробити (хоч і через силу), якусь роботу.

Потім вела групу. Було важко.
Ну, група наче норм була. Але особисто мені було важко. І колезі моїй теж.
Але багато хто каже, що їм подобається наша група, і спілкування,і контакт, і це все.
Треба викласти анонс про нову книгу.

А потім вечеряла. Намагалася заспокоїтися.
Відкриття сьогодні - що стосунки можуть зруйнуватися, навіть коли ти цього не хочеш і не підозрюєш. І кожний крок може стати останнім. Хтось на щось образиться - і все, нічого не врятувати.
Тобто, це не відкриття.
Відкриття - що я це сприймаю як те, що зі мною щось не так. Я мала якось краще себе поводити. Передбачити. Не зробити ту дію.
Хоча скільки я вже, наприклад, в терапевтичній спільноті, і бачу, що такі моменти виникають. Навіть в досвідчених терапевтів. Щось хтось по-своєму зрозумів, і все, всім па-па. І часто діалог неможливий. Неможливо щось врятувати чи пояснити.
Я так довго жила з відчуттям, що це я якась бездушна, могла б і здогадатися, що людина на таке образиться…
Не знаю, як з цим бути, як довіряти,як цінувати контакт і вкладатися, не боячись, що раптом щось піде не так.