13 грудня
Важкий день.
І не хочеться писати.

Але я подумала, що якщо писати рік, в мене вже буде нічогенький такий щоденник та купа даних. Не знаю, правда, як я їх використаю. Засуну в чатджпт і спитаю “чому я така дура?”. Хай аналізує.
Поставила там собі режим “робот”, нарешті з ним можна поговорити як з нормальною людиною.

Кішку вранці знудило. Чоловік каже, вона ледь не втратила свідомість. Але потім наче нічого, відійшла. Я дізналася,які їй таблетки все ж таки давати. Подруга перепитала у знайомої ветеринарки. Та сказала, що кішку треба госпіталізувати. Я ще більше налякалася. Але чоловік сказав, що нам би сказали в ветклініці, якби була така потреба. Замовила одні таблетки. Чоловік поїхав до своєї мами в інше місто.

Потім намагалася себе привести до тями. Плани на день були,а бажання їх реалізовувати - ні. Лежала, шукала куртку. Все було огидним та безсенсовним. От прям таки боляче було жити. Ненавиділа всіх. Ненавиділа себе.
Таки змусила вийти на сонечко пройтися. Трохи кадрів зняла. Купила щось в магазині (типу недарма ходила).

До речі, після того,як познімала, стало трохи легше. Весь цей пиздець перенісся на матрицю. Потім виклала в фб. Написала ще куплет з пісні про зневіру.
Це вже було щось.
Поїла.
Згадала, що мені рекомендували книгу “Крали як митець”. Прочитала. Така вона примітивна… Але взяла ідею про те, що збирати ідеї,які сподобалися. Можливо, так я зрозумію, куди мене тягне,і що мені ближче.

Потім зібралася з силами, помила посуд. Заклала речі в пралку… О, до речі,я їх так і не витягнула…
Стало ще трохи краще.
Зробила собі млинець з чаєм…
З їжою теж історія - вдома немає нічого зайвого: ні хліба на бутербродики, ні солодкого, ні снеків… Хочеш їсти - готуй щось нормальне.

Зробила англійську.
Пройшла шкалу Бека. Виявилося,в мене досить виражена депресія. Ну, це було відчутно. Найбільше бісить відчуття власної нікчемності. Бо ніби за що не візьмись - все не те. Раніше допомагало щось робити,і так підтримувати себе. А зараз це вже не працювало. Ще заразом пройшла на тривогу, в також депресію, тривогу та птср. Скрізь високі бали.
Хоч йди до лікаря…

І потім ще продивилася книгу “Шлях митця”. Але там взагалі мрак(

Ввечері прийшла ідея, що, можливо, коли такий хєровий настрій, йти на прогулянку, і може знаходити кадри, то буде трохи покраще? Сьогодні спрацювало. Аби ж так воно завжди працювало.
Ну і читати ще більш менш. За рахунок новизни трохи відволікає. Але і бісить все, що написано.

А, і ще був прикол.
Мама прочитала той мій пост на фб.
І написала мені, спитала, чому мені сумно, чим вона може допомогти.
І я така думаю “Ось він, момент мого тріумфу, те, до чого я йшла стільки років. Тепер я маю сказати, що я страждаю через тебе, бо ти в дитинстві не приділяла мені належної уваги!”.
Але я сказала, що нічого страшного, просто втомилася. Заспокоїла її. Сказала, що завтра не треба приїжджати (бо це б мене доконало, якби вони приїхали).
Що мені ще від життя бажати?
Сьогодні думала, що я б хотіла, щоб мої близькі знали, що мені погано,і намагалися це виправити. А коли й справді запропонували,я злилася з теми.
Дешевий цирк.