1984

кремезна жіночка, велична немов Нормандська колона, з мускулястими червоними передпліччями та з мішкоподібним фартухом пов’язаним навколо її попереку, шкутильгаючи уперед та назад між балією та мотузкою для сушіння білизни, защіплювала комплект квадратних білих штучок які Вінстон розпізнав як дитячі підгузки. Коли її рот не був закоркований защіпками для білизни вона співала у потужному контральто.

Це було лише безнадьожной примхой,
Це промайнуло наче Апрільський день,
Але лише погляд, лише слово і мєчти повстали!
Вони вкрали моє серце навсєгда!

Ця мелодія полонила Лондон вже декілька тижнів поспіль. Це була одна з тих незліченних одноманітних пісень опублікованих на благо пролів підвідділом Музичного Відділу. Слова цих пісень створювалися без будь-якого людського втручання на будь-якому з тих інструментів, який знаний більше як віршомаз. Але ця жіночка співала це так мелодійно, так з душею, що перетворювало це жахливе сміття у майже приємний звук

Це до цього осьо запису