[це востаннє, обіцяю] Кареніна має певне місце у діалогу з Боварі, це такий інвертований рімейк. Толстой методично замінює смислове ядро провінційності.

Емма мріє про Париж та хоче в Театр (потім це називають “романтичні ілюзії”, ішь оборзєла, карти вона вивчає, всяк свєрчок знай свой шесток).

Окей, ніби каже нам толстой, а давай в Педербурзі ходити в Оперу з красівими парнішами - тепер шо?

Тому до речі кареніну частіше екранізують. Бо специфіку прози можна викинути, зате лишити кругом бали красавіци лакеі юнкера і вальси шуберта і хруст французкой булкі.

Толстой: та хуйня ваші бали

Публіка: дивіться, які охуєнні бали!

Весь “боваризм”, якого публіка насправді і прагне. І це фатальна зрада, бо коло замикається: ми в убогому йонавилі дивимося на кіру найтлі і думаємо ах як люди живуть от би й нам так.