[спокійно, тлст я не буду перечитувати і коментувати, я те манав]

Унилість толстого починається з першого рядка:

• всі щасливі родини щасливі однаково

Емпірично це повна хуйня, та насправді звісно йдеться про репрезентацію. Толстой має рацію щодо жанрових конвенцій, “вони жили щасливо” це відсутність подій і кінець сюжету

[що сам т-лстй намагатиметься далі заперечити з левіним, і в цьому художній виклик: він тримається лише як тло титульної драми. Ніхто не купить спінофф Сільське Життя Левіних]

Але як же тут це вбого і жалюгідно. Коли вже знаєш, як металітературне самоусвідомлення буває без отетіх коментарів та вибачень. Show don’t tell.

”” В одной из ранних черновых версий роман был назван «Два брака»””

Отаке, як сказати, - просто “пошлость”.

Мабуть швидше про авторські очікування від соплємєнної публіки. Бо ми знаємо, що т-лстй в принципі може робити по-людськи. Особисто мені бути серед такої публіки огидно.

І, так, насправді публіка ще гірша, бо залюбки цитує той рядок:

• по мєткому наблюдєнію вєлікого пісатєля…

На цьому короткий погляд у безодню pycke душі закінчено, можна повернутися до серйозної літератури.