Бачив отаку картинку, і кажуть, типу, з погляду muzhyk™ - це один колір, нібито в мужика™ очі так влаштовані, менш там всяких колбочок, etc.

Звісно, можна хвилинку придивитися і навести різкість, після чого вони стають в очах геть протилежними. Сприйняття процес активний. Але найбільший аргумент ось у чому: коли мужику™ пофарбують крило одним, а двері іншим, він різницю аж бігом побачить.

Так само, коли побиту тачку замазати тою ж самою фарбою, нова буде на чверть тона яскравіша за стару вицвілу - і це нормальні мужицькі очі миттєво побачать з кількох метрів. Бо нормальний мужик™ на тачках розуміється, навіть не художник, навіть не чоловік художниці.

Ми всі чудово розрізняємо мільони кольорів, навіть якщо назвати їх не можемо. Якби легенда про мужицькі очі була правдивою, на картинах великого українця Айвазяна ми побачили б суцільну заливку синім. Ні, сер, нам безпосередньо доступні всі тона, переходи, відтінки.

Так само зі звуком. Абсолютно кожна людина чує малу секунду, найменший можливий інтервал в півтона, і отлічно відрізняє її від великої секунди. Поклацай на будь-яких примітивних дитячих клавішах ноту До (це біла перед двома чорними), а потім тицні До-дієз (це сусідня чорна). Вітаю, тепер ти розрізняєш напівтон. Тепер натисни сусідню білу, це нота Ре, між нею та До велика секунда, яку теж почує будь-хто з вулиці.

Якби було інакше, якби різні там поєднання звуків могли відчути лише півтора спеціально навчених задрота, то не існувало б попси. А вона вовсю хуярить по радіо.

Але це інтервали, їх легко натренуватися не просто чути, а й називати. Коли маєш C як еталон, сусідні одинадцять ідентифікуються за інтервальним биттям.

А от “абсолютний слух” чує голу синусоїду 450Hz від камертона чи генератора - і каже це якась противна хуйня, вища за “ля”. 98% людей до цього в принципі не здатні без опорного тону для порівняння. І жодним тренуванням це не виправити.

Цікаво що конкретно з фортепіано є нюанс: тембр на клавішах відрізняється, прям помітно. Хоча б тому, що кожен молоточок на кожній струні насправді зачіпляє всю деку.

(Що дає можливість грати на роялі Master of Puppets у дисторшені, оперуючи резонансами більше ніж послідовністю нот)

Спектральну відмінність між одиничними чистими C та Eb навіть я от прям завжди чув. І ви почуєте, якщо дослухатиметесь: в них різний характер.

Таке впізнавання, в принципі, теж можна розвинути. Але воно дуже спеціалізоване, працює тільки для нормального чи якісно синтезованого grand piano у звичайному темперованому строї. Калібровка від 432Hz вже збиває. З електропіано, pitched samples, будь-який живий інструмент крім роялю - це просто не працює. У скрипки, приміром, майже рівномірний спектр.

Взагалі, вважається, що наше вухо, слухова кора, не розрізняє саму частоту. А бере лише діференційні биття та інтегральний спектр. Натомість pitch recognition активує ларингомоторну кору: звук “високий” чи “низький” ми знаємо горлом, а не вухами.

Тому, можливо, “абсолютний” слух все ж виробляється в ранньому онтогенезі, або цей ланцюг активації вже ніколи не буде задіяно. Наприклад, в носіїв тональних мов буває частіше. Такі справи.