Коли у 1980 Searle протиставляв семантику та синтаксис, йшлося про дуже класичне розуміння значення у відношенні до lived experience. Комп’ютер може надрукувати “я відчуваю запах троянди”, але це просто літери.

Людина ж, натомість, здатна прочитати літери “троянда” і галюцінувати запах, прочитати слова “мішок гівна” і відчути огиду, прочитати про Печоріна і сказати “їбать він мудло” так, ніби той Печорін зараз тут, в кімнаті.

Художня майстерність і полягає в індукованих галюцінаціях. Лермонтов геніально постарався, щоб ми яскраво побачили мудака через літери на папері: в цьому і полягає “смисл”.

Семантикою в іншому сенсі можна вважати відношення знаку до інших знаків. Написані літери про Печоріна взагалі щось означають лише у розгалуженій інтерпретаційній мережі, - наче якась грибниця, ризома… WAI.

Якщо ці два семантичних режими протиставляються, і перший оголошено нерелевантним, - тобто Печорін не мудак, яким його для початку бачимо ми з Лермонтовим, а “байронічна фігура, що ставить морально складні питання”, - то все, чого в совецкій школі массово навчають під виглядом літератури, це дешевий ізвод постмодернізму для бідних.

Але якщо прийняти його, то Серлівський семантичний аргумент стає беззмістовним. Китайська кімната та LLM, що перекладають таблички про печоріна у правильному порядку, мислять абсолютно реально і по-справжньому, не гірше за людей, виробляючи таку ж саму семантику. Тобто - за тих людей, яких в школі натренували бути неякісною імітацією LLM, і які досі вважають це інтелектуальною та культурною вершиною.

Наступне, все це “готує до життя”. Коли мудака, якого з максимальною ясністю геніально зображено мудаком, літералі заборонено щитати мудаком - як же ти реального мудака розпізнаєш і назвеш? В житті, на відміну від простих і прямолінійних книжок Лермонтова, нам всієї правди не скажуть™.

І знов постмодернізм, який ми не любимо. Філософія означення раптом виробляє дуже конкретні практики, які годину тому дуже конкретно намагалися мене вбити ракетою. Це мені за те, що книжки викидав, я в курсі, дякую.

От в чому фундаментальна проблема культурних та освічених дегенератів. Для них все мусить щось означати, що завгодно, аби не те, шо є насправді. Порядок символічного завжди затуляє порядок реального.

Ідея, що ракета нічого не символізує, вона і є значенням, їм здаватиметься дуже радикальною.