Я виріс у pycke культурі, де Pulp Fiction (1994) щитався дуже свіжим і оригінальним. Хто сказав Расьомон (1950), Ябу но нака (1922)? Ніпаложина!

Але совочок лише законсервував, і відносно ненадовго, загальноеуропейські темні віки.

Тут така справа: ось наприклад Святе Письмо нам дуже ясно показує множинність перспективи. В синоптичній неузгодженості цінність, а це текст, всебічна інтерпретація якого була, скромно кажучи, досить суттєвою частиною культури людства. Та це ще навіть у Торі є. І рабінистична традиція старанно фіксує поліфонію аргументу, дуже серйозна інтелектуальна дисципліна. І навіть схоластичні диспути це культура визнаної суперечності, хоча й підходили з іншого боку, з нині втраченого гг розуміння, що навіть бездоганні логічні викладки не є нейтральними.

Потім щось капітально зламалося, коли христіянські салафіти разом з картезіанськими мракобісами нав’язали культурну галюцинацію “об’єктивного” погляду нізвідки.

Аж поки у двадцятому столітті не почалося відродження правдивих давніх знань про людський світ.

Ну тобто, почалося, гг. В кого як.

Можна тепер фільмів підвозити скільки завгодно, але все буде до сраки, бо вважатиметься цікавим художнім трюком і тільки. Можна навіть десь вчитися і дізнатися про історіографію, що розуміння джерела як завідомо ангажованого, вобшєт, на сьогодні максимально стандартне мейнстрімне.

А в житті-то піду почитаю т-лграм канал щоб Отримати Об’єктивну Інформацію. Або, альтернативно, релятивізм і нігілізм: це той самий погляд на світ нізвідки каже що от бачте, в кожного своя правда, в світі повно воєн, і т.д.

Стара середньовічна множинність тому-то й мала потребу постійно і в моменті розрізняти правду і брехню, що правдивих свідчень буває >1. Коли вже отруєний універсальністю, а її раптом нема, це кнєшно інше.