Один хлопчик зумисно кинув і розбив мишку. Інший цілком випадково перелив воду на ноутбук. Кого більше треба насварити/покарати?

Дуже малі діти шести рочків кажуть — ну звісно, того хто ненавмисно спричинив більші наслідки. Це зветься гетерономна стадія, вона абсолютно нормальна у ранньому віці та долається близько 9–12 рочків.

Спитайте, що думають ваші знайомі дорослі. Порівняйте з найдорослішим у світі кримінальним кодексом щодо категорії провини.

Ніхто не заливає зумисно свій ноут, однак така халепа може трапитися з будь-ким, навіть зі мною. Але мене ніхто не сваритиме — чому ж за стандартним скриптом донечка мусила б отримувати, крім власної бентеги, ще й дозу моєї, ніби це її моральний провал?

— Але дитина має вчитися відповідальності.

Тоді мене — вже добре навченого, дуже розумного і розсудливого — треба покарати більше чи менше, якщо таке станеться? Моя провина у формі необережності буде об’єктивно більшою чи меншою аніж в неї?

— Ну ти не порівнюй, ти собі можеш купити сам.

Тому я, зламавши свій, розстроївся б менше за неї — бо просто витягну старий, піду й куплю новий. Вона ж цілком усвідомлює, що був у неї отлічний піксельбук, який належав виключно їй, а тепер суцільна невідомість. Це прям дуже-дуже прикро. І те, що грошей в неї нема, зовсім не полегшує, а навпаки.

До того ж за подарунки ми з інших дорослих взагалі ніколи не питаємо, якщо в них зламавсь, навіть прям дорогий, навіть який той сам собі не купить. Та хто взагалі за різдвяний подарунок пред’являтиме? Я б не радив щось брати від таких.

Взагалі частий антипатерн — питати з дітей більше, навіть в абсолютному вимірі, ніж питаємо з дорослих. Це прикол такий: ми вже навчилися відповідальності, тому не будемо ні за що відповідати.

Піаже наводив це — одна чашка зумисно проти десяти чашок випадково — як приклад морального інфантилізму. Головне, на мій погляд, відкриття Піаже полягало ось в чому: незріле ставлення затримується саме в авторитарних, геронтократичних оточеннях.

Люди, що рутинно порушують правила дорожнього руху зі словами “а шо, я ж нікого не збив”, паркуються як олені, та сцуть у ліфтах - це саме ті, кого вчили поважати і слухатися старших як ultima ratio. Якщо наміри та обставини не мають значення, у раціональній робочій моделі єдиним фактором лишається присутність чи відсутність спостерігача, який вломить.

Це і є та сама законсервована структура мислення. Єдине правило, якого вчить покарання без провини - не попадатися.