• а ти б пішов до лікаря який вчився списуючи?

Цікавий факт: існують ситуації, коли це оптимальний вибір.

Людина, що зазирала на іспитах в підручник/довідник/нотатки, можливо, робитиме це й досі. Це означає, принаймні, що така людина

• знає, чого саме вона не знає
• знає, де можна дізнатися і як скористатися
• якщо пощастить, джерела будуть актуальними

Це значно краще за пілюлькіна, що двадцять років тому від іншого довбня зазубрив на відмінно, ніби парацетамол новий і недостатньо вивчений, і на цій підставі досі прописує літералі метаболічний прекурсор парацетамола.

“Списування” за довідником це абсолютно реалістично і релевантно. Не треба покладатися на пам’ять, треба відкрити протокол.

Набір інформації в голові значно важче менеджити та оновлювати, аніж зовнішній носій. Як в книжці азімова Професія: одним закачали з флешки незмінне знання, а інші - вміють працювати головою. В актуальній освітній системі є серйозні шанси, що медаліст (no offense, моя кохана теж медалістка) належатиме до перших.

І не просто належить - ніби, народився таким, не пощастило - а сам форсед процес активно придушує метакогницію. Знання має бути дієсловом, а не іменником. Освітяне, що бігають з гаслом Давати Знання, нехай краще тримаються подалі від дітей.

Тут ми скажемо:

• так, треба вчити вчитися, а для цього спершу запам’ятати вже наявну інфу!

Однак навчення і загалом мислення можна описати також як забування. Засовувати в мозок і зберігати raw blob це джонні-мнемонік, а ми говоримо - категоризація, абстрагування, відкидання деталей.

Ось це, власне, і є навичкою - робити це динамічно та контрольовано. В базовій, автоматичній формі вона від народження у всіх є без винятку: навчання має стати оволодінням нею.