Колись серед збірки норкоманського фольклору я прочитав отлічну фразу:

• нарику завжди здається, ніби всі решта теж ширяються, тіки морозяться

Втім, я не маю даних щодо справжньої поширеності такого когнітивного викривлення. За епістемічним статусом це, звісно, рандомний метафольклор, іронічно відрефлексований: у тексті мовець десь підозрює, що внутрішнє твердження може бути фактично не зовсім вірним.

Ним, здається, добре пояснюється фраза бикова (не знаю, хто це) щодо “ханжів у білих пальтах”. Визначення лицемірства очевидно передбачає, ніби переважна більшість людей з якоїсь причини відвідувачам острова мусила б нишком заздрити. Звідкись він взяв цю ідею. Не обов’язково сам придумав чи сам заздрить - може, велика pycke література підказала, чи в нього дійсно таке коло спілкування, що ледь стримуються. Хтозна.

Цікавий факт: за св. Еволюцією відтоді, як людям підвезли непропорційно здоровенний мозок, найпривабливішим в середньому статевим партнером аж ніяк не може бути тендітна підлітка. Інакше б ми вимерли. Виносити і народити це нерозв’язний челендж для прямоходячих. Протягом мільона років невдахи-гумберти мали кратно менші шанси зберегти свої естетські гени.

Нє, мудра природа нічого не забороняє, вона ж не местком в білому пальті. Вона просто випилює. Ми хоч і не знаємо мету виготовлення палеолітичних венер, але біологічно об’єктивно це справді найвигідніша партія у страшні часи: міцна жінка, що вже хоч раз народила та вижила. Інші смаки у первісних артефактах майже не представлені, мабуть, тим не дуже до різьбярства було.

Потім люди потроху навчилися раціонально думати і записувати свої міркування: за Платоном ми з подивом (ніт) дізнаємося, що двадцять рочків саме підходящий час дівчині думати про шлюб (Πολιτεία V).

Коли звернемося до Шекспира, ми дізнаємося, що народжувати у чотирнадцять, незалежно від функціонування окремо репродуктивної системи, абсолютно не є нормально-бажаним. На це вказує старий Капулет (I.2).

Якщо візьмемо сучасні дослідження, то, як не дивно (не дивно), найбільш фізично привабливими статистична більшість чоловіків досі знаходять той самий кластер фертильності 22-24. Не знаючи цифр, тобто.

Досі: попри всю акселерацію, косметику, та ви самі на тих дітей подивіться, а шо мені паспорт перевіряти, etc. Сліпий (ізвінітє за каламбур) тест, покажіть десяткам тисяч чоловіків у пошуку по тисячі дівчат - біологічний радар спрацьовує, природу не наїбеш.

Коли ж заходить про тривале партнерство, культуру, там, спільні інтереси, хуйомойо, то все ще простіше: більшість і жінок, і чоловіків статистично віддають перевагу партнерам “трохи молодшим” за себе самих.

Непропорційно популярні історії “фух, вісімнадцять є значить можна” - це вже аутлаєри, соціальна динаміка різного плану, та/або фетіш. Може здатися, ніби це щось максимально поширене. Ніт. “Ачотакова” отут, як на мене, і є справжнім лицемірством. Нє, ну можна-то можна, звісно. Тіки потім завжди питатимуть, а що ж змінилося в ніч дня народження, і якщо 18 “можна”, то чому 18 без двох днів ні, а що як без трьох тижнів чи трьох місяців.

І далі всі ці необичайно свіжі апорії зенона де стріли не літають, зайці не бігають, а дитину від дорослої людини ніяк не відрізнити, адже безперервний континуум, понімаєте, складається з безлічі окремих миттєвостей, а ми ще не навчилися (ніт) так рахувати.

В часи моєї молодості на математичному факультеті асимптотичне наближення називали pycke словом “стрємітся”. І ось особи, що усвідомлено стремятся чи прагнуть саме до межі, - однак поважають закон і тому ніколи б нізащо, авжеж дякую, дуже дякую, вони молодці, - ходять та підморгують: та ви ж напевно теж не проти, ви б теж скористалися можливістю, а. Ну, не знаю.

Якщо ж хтось в роках от прям серйозно може дванадцятирічку наживо хибно сприйняти за дорослу жінку, - і така омана не розвіюється за дуже щедрі десять хвилин спілкування, - гадаю, або це рання хвороба альцгеймера, або черепашка пиздить.