Чи є “анахронізмом” читати Флобера через модернізм, через Фуко, абощо?

Ну, це все одно що сказати, ніби яблука не падали до того як Ньютон описав механіку. Або, що до Аристотелевої “Поетики” не існувало катарсису, і неправильно інтерпретувати Софокла за нею.

Ноука взагалі, і теорія літератури зокрема, розвивається як створення інтерпретацій. Строго кажучи, існування “сили” та “маси” до Ньютона і справді проблематичне. Але феномени, що адекватно описуються через новостворений понятійний апарат, існували завжди.

Літературна теорія не каже “відтепер писатимемо отак”, а пропонує “можна читати ще у такий спосіб”: правомірність “анахроністичної” інтерпретації видно хоча б з того, що всі покоління критиків завжди, тупо без винятків, аналізують у своїй хипстерській парадигмі вже-написані до них твори, а не ще-не-написані за нею прекрасні твори майбутнього.

З іншого боку, оці от твори майбутнього самі вже не обов’язково адекватно читаються нею. Саме тому, що Флобер “нічого не знав” про disciplinary power, а пост-Фуко автор усвідомлено знає. Пост-xxx якраз і намагається вислизнути з-під вже існуючої парасольки інтерпретації.

Виходить, ретроспективне прочитання єдино валідне і можливе, а не анахронізм. Трушна класика це якраз те, що схоплює реальне у всій повноті, тому ефективно переноситься через парадигми. Якщо нам Гомер хоч трохи актуальний, крім як археологічний експонат, якщо ми бачимо в ньому своє, то ми вже займаємося анахронізмом, що і робили дві тисячі років. А якщо не займаємося, то нахуя нам взагалі той Гомер.

Тоді як “синхронне” читання з високою ймовірністю лише самообман [Ортега], бо потребує реконструкції, і треба спочатку дізнатися, що саме з твого власного “як належне” насправді пізніші нашарування.

А тепер плот-твіст: люди обурюються “анахронізмом” через свої інтерпретаційні налаштування, де “авторська” “інтенція” єдиний предмет розгляду. Тому в словах “це працює отак” і “тут видно отаке” - вони автоматично читають: “автор хотів”, тобто авторові приписуються пізніші ідеї, та обурені, бо “автор не мав на увазі”. Однак сама ця ідея дослідження наміру теж пізніша і не зовсім тривіальна.

Ну а “просто читати” взагалі нема чого обговорювати, “просто читати” ніби навіть Аристотеля не існувало, ніби це взагалі перша книжка у світі, і навіть не книжка а документальний мультик, оце їхнє опрощєніє, “просто читати” як природний граф. А хоча нє - граф на цій стадії свідомо перестав писати. Відмова від інструментів хоча б послідовна.