Від бабусі що давно померла - пам’ятаю лише один фразеологізм, але і той дійшов за переказами.
“Як не робити - то можна жити, а як не жерти - то можна вмерти!”
Згадалося чомусь сьогодні.
Затемнення, навіяло.
Також згадую, який чудовий був крафтово-музичний фестиваль “Трипільське коло” під Ржищевом на великий галявині над Дніпром, друг називав його “Трипільське кодло”, туди їхав спеціальний автобус, і там можна було посидіти в траві, подивитися, як хтось ліпить глечик, самому зліпити щось, ввечері була музика, зранку в росі котилося перекати-поле. Там було це відчуття, торкнутися коріння, не дуже в мене з корінням на цій планеті поготів, але там було - те, з чого частково зліплена душа. Розумію “народників”, які шукають і люблять це коріння землі, тут ще була баєчка про колоду Таро чи то “Сонцеколо”, чи вилетіло з голови остаточно, така родновірська, і сидів там персонаж один, чорний чарівник, який ненавидів геть усе в цьому житті, розуміємо тебе, чувак.