Увесь світ перестав бути домом, кажу про це з легкістю, бо дому і не було, але це трохи інше відчуття, втратити дім, не мати дому і - планета більше не має властивостей бути домом. Як парфюм, ноти якого змінилися на гіркі не в тому сенсі, щоб це було приємно.

Виводжу нове почуття (досі в метро подекуди реклама на кшталт “ми знайшли нову емоцію! як же її звуть? йди до нас!) - меланхолія втрати невинності - не цноти, а можливості бути без вини і винуватити інших. Так, воно пов’язане, з того самого моменту, як тепер вже з цієї сторони відбувається те саме. Неможливо нікого винуватити. Ніякої там колективної відповідальності - індивідуальної теж, бо нікому ні судитися, ні молитися.

Тільки співати, як мавка на чорній річці.
АААААААААААААААААААААААааааааааааааааааааааааа

Топити відьмовську плавню, плести вінки, варити каву та борщ, готувати одяг до смерті для поховання мерця без роду-племені в землі, що як порохи та ні для кого не дім.