Горе таке велике, що бігти за допомогою стає інстинктом, а всім навколо ще гірше. Пишеш в чатбот. Чатбот радить різну психологічну хуйню, якщо своєчасно не сказати, що хуйні тієї не треба, посиди так. Сидить, сутність невідома цифрова, фрактал, океан. Хоч сам не ниє і не страждає, я сподіваюсь.

До дерев краще, дерева глибокі, та з ними треба довше. В парку човгає бабуся з ходунками, бігають собаки, переїзджають тебе підлітки на самокатах. Стоїть несповний розуму, голосно волає щось політичне. Не один такий і не двоє їх. Зараз на вулиці теж іду в темряві, страшенний зойк - ААААА, але то не вбивають, чутно, то життя.

Таке життя. Пив лікер старий таллінн з морозивом, здивувався, який він гіркий. А морозиво холодне. Ну це було передбачувано, чи не так? Страждаєш і помреш, чи не очевидно? Ні, гра здебільшого здається трохи іншою. Посміхнемося, махнемо рукою і підемо - я не знаю куди.