Проходжу, ідучи з роботи, декілька кварталів міста - в одному темно, в іншому світло є, в другому темно, в четвертому світло є, в тому, що перед зупинкою - черга відключень наразі, вимкнена підсвітка собору, проте тролейбусне табло працює, проте інколи через тривогу в області gps-дані показують прочерки. Проте фіолетове туманне небо, невимовного відтінку, чорні гілки в ньому, мокрі від дощу-не дощу, туману-не туману - мряки, мжички, імли. То такий морок, темніє рано природньо, темно від війни - неприродньо, проте щось достовірне є в темному городі, позбавленому електрики - своєї крові, з крові залишились тільки люди, вони вмикають генератори, ті волають як з пекла, цей магазинчик продає сувеніри.

Тролейбус їде майже наскрізь через темні райони, темні, ще темніші, невідомо чим підсвічений блідий сигаретний кіоск над мостом, донизу імла, за ній рельси, увезіть в світ без болю.