Як не створювати текстовий буфер між собою та реальністю, то можна їбанутися, ось це зі мною нарешті і сталося, бо реальність якась вже зовсім того. Пекло увійшло в таку фазу, що не стає виправданням пригніченого стану - ти чого, всі так живуть, кажуть чорти, все нормально. Ну як… дивлюся на листя тополі, що біля Володимирського, половину знесло, половина залишилася, те, що залишилося - тріпоче, те, що на землі - гниє і вишукано ароматизує повітря. Аромат щастя й туги, а як тролейбус приїде - щось зміниться. Сорок хвилин чекання. Ну, можливо. Все можливо.