Серед всіх жахів світу, що стали реальними, Хелоуїн тепер виконує трохи іншу роль - жах не є тим, над чим можна посміятися і забути, сидячи у каміна в світлі передбачуваного майбутнього. Тут трохи невідомо, чи буде той камін або те майбутнє - буде блекаут або руїна, це точно, а ось камін і майбутнє ну так собі, запечемо гарбуза і побачимо. Так от, свято жахів та мерців в світі, повному жахів та мерців, потроху набирає іншої лімінальності.
Воно показує якусь ідею про уяву. Є світ, благословенний нашою уявою, а є світ так званої реальності - це найстрашніша уява, яка видає себе за правду, ми можемо це побачити в депресії, новинах та ідеології русні.
І щоб не потонути в останній, треба бути трохи дивакуватим.
Треба брати, сідати на їбану метлу та летіти. Нехай спочатку і недалеко.
Треба пити гарбузовий латте, треба йти з вогнем по чорному зібраному полю, випаленому реальністю, з якого скаляться гарбузи.
Треба не боятися скелетів, бо в кожному з нас він є усередині, та мерців, бо єдине передбачуване майбутнє вони вже знають, а ти ще ні.
Треба бачитися з небом.
Свято серед темряви, перехід на сторону, де є трохи солодкого печива, серед розривів в тканині буття, з кривою посмішкою героя останнього колоколу і забутої тропи на той або цей або інший світ.