Цікавлюся дослідженнями в сфері західного езотеризму, і ось зокрема стаття відомого дослідника Егіля Аспрема “Esotericism and the Scholastic Imagination: The Origins of Esoteric Practice in Christian
Kataphatic Spirituality”. Чим вона цікава?

Сила уяви - одне з ключових понять езотеричних вчень в цілому. Здатність людської уяви безпосередньо впливати на реальність і змінювати її, на думку деяких авторів, лежить в основі прикладної магії в цілому. Оскільки ж магія і релігія традиційно розмежовані і протиставляються одна одній в дискурсі, багато дослідників езотеризму звернули увагу, що уява є одним із способів богопізнання в багатьох релігіях світу. Стверджується, що традиція “роботи з образами” як засіб досягнення гнозису, таємного знання, простежується в Європі від неоплатоників, далі панує в схоластиці і далі перейшла в сучасні оккультні традиції.
І ось, автор виділяє, наслідуючи Антуана Февра та низку інших дослідників, “катафатичне богопізнання” та “апофатичне богопізнання”, перше - з використанням образів, створених уявою, а інше - це про те, що божественне не може бути осягнуто ані образом, ані думкою, воно перебуває за ними, і тому споглядати їх слід у повній духовній тиші. Автор стверджує, що ці дві гілки богопізнання співіснували протягом всього періоду схоластики, тобто дехто вважав, що уява є ключем до пізнання, а інші остерігалися спиратися на уявні образи. Початок цьому розділенню Аспрем бачить ще у Діонісія Ареопагіта.

Разом з тим, мені видається, що таке розділення є скоріше артефактом сучасного дослідження, аніж реально існуючими традиціями. У того самого Діонісія очевидно стверджується, що уява, споглядання образів (ангельських) і творення образів є першим ступенем богопізнання, а апофатичне без-образне споглядання є наступним ступенем. тобто ці речі не протиставляються, а органічно наслідують одна одній. Уява ніколи не вважалася чимось таким, що треба відкинути і від чого треба позбутися, це скоріше риторична фігура - щоб вказати на неосяжність і трансцендентність Бога, раз за разом християнські автори повторюють “його неможливо собі уявити. Бога ніхто ніколи не бачив”. Це не означає, що богопізнання принципово неможливе, навпаки - це вказівка на те, що від споглядання образів слід піднятися до сприйняття Бога в його трансценденції.

Крім того, зокрема у Брянчанінова мова йде про уявлення “очима душевними” та “очима духовними” бо слідом за Аристотелем, чия філософія стала основою схоластичного уявлення про світ, в людині виділяється три рівні організації - це тіло, душа та дух. Відповідно, людина не може побачити янгола тілесними очима, проте може “очима душі” та “очима духу”, і важливо розрізняти емоційно-образне сприйняття потойбічних істот і їх духовне споглядання, яке буде певною мірою апофатичним, тобто поза образами.

Враховуючи викладене, думаю, що слід обережно ставитися до того, як дослідники уявляють собі полемічну напругу в історії між різними способами сприйняття “тонкої дійсності”, яка і є предметом релігії, оккультизму, езотеризму та як їх не назви інших сфер знань. Звернення до першоджерел потребує уваги та глибокого розуміння в цілому.

msh