Є дві книжки, які хочеться перекласти мовою, хоч роби це на волонтерських засадах (навряд видавництво зацікавиться, їм же продати це треба, а не читати). Про IFS-терапію та про психогеографію. Був в середині минулого століття такий лівацький філософ та митець Гі Дебор, який започаткував їдею дослідження міста через власні почуття. Суть дуже проста - треба вийти та піти вулицями, не на роботу, не заради фізичного навантаження, не до бабусі на пиріжки, не до магазину за саморізами, а без мети, без цілі, просто блукати і дозволити географії міста та простору впливати на тебе. Це називається дрейфом. Далі свої враження від дрейфу записуєш. “Чудовий район, захотілося втопитися лише тричі, безкінечна вулиця довершено переходить у темряву підземного переходу, затопленого водою щовесни” (знаю я такий район, там ще графіті в тому переході виняткове, Ктулху як воно є).

“Дрейф, один з ситуаціоністських методів, можна визначити як техніку швидкого перетинання декількох різних середовищ. Поняття дрейфу нерозривно повязано з відчуттям явищ психогеографічного характеру і з розробкою творчо-ігрової поведінки, що повністю пориває з традиційними уявленнями про подорож та прогулянку.

Той або ті, хто відправляється в дрейф, протягом певного довшого або меншого часу полишають загальноприйняті мотиви переміщення та діяльності, а також своє звичне коло контактів, свою роботу та дозвілля, натомість віддаючи себе імпульсам території та спонтанних зустрічей.

Елемент непередбачуваності відіграє тут не вирішальну роль, як це може здатися: з точки зору дрейфу, кожне місто має свій психогеографічний рельєф з постійними течіями, стабільними точками, вирами, які утруднюють доступ до деяких зон чи вихід з них.

В цілому дрейф являє собою вільний рух в поєднанні з його необхідною протилежністю – управлінням психогеографічною динамікою за рахунок усвідомлення та врахування можливостей, які вона надає.

Екологічний аналіз абсолютних та відносних розривів тканини міста, зон мікроклімату, елементарних одиниць міста, що не співпадають з його адміністративним поділом, а особливо – домінуючого впливу міських центрів тяжіння, має бути доповнений засобами психогеографічного методу. Обєктивно-чуттєва територія, на якій буде розгортатися дрейф, повинна визначатися як виходячи з її власного детермінізму, так і виходячи з її відносин з соціальною морфологією”.

Гі Дебор. Психогеографія