Чи добрий то ранок? Один чувак написав товсту книжку про Шістдесяті, найбільш яскраве та невловиме десятиліття віку, що минув. Як одного разу спалахнула зірка надії та пішли за нею музиканти, поети, хіппі та шукачі психоделічних пригод. Тоді був свіжий вітер та новий простір, і деяке його відлуння ще триває, хоча світ, як ми бачимо, охопила консервативна реакція.
Десятиліття минає, залишається його впізнаваний слід, його можна побачити на екскурсії містом - зразок конструктивізму 1930х років, вже ніколи не буде таких чистих ліній, як лезо, такої досконалості квадрату. Квадратні часи, страшні.
Якої форми наш час? Зсередини цього не побачити, стиль і відбиток часу стає зрозумілим згодом, як час зміниться: тепер ми знаємо, як виглядають дев’яності, синтетично-кольорові, як китайське шмаття на ринку, з присмаком розчинної кави, ментолової жуйки та цигарок. В деяких місцях часовий потік викривляється, і біля кіоску з шаурмою хтось сидить навпочіпки, він в дев’яностих.
І потроху ми починаємо вирізняти контур, торкаючись його крізь дим сучасності, бачити слід часу, що був до війни. Коли вона була такою, що можна було не помічати, працювали механізми засліплення. Поки не прилетіло конкретно в сусідній дом. Відчуття руху вперед, перспектив нульових-десятих, що згасали, аж доки не обернулися кривавим сподом, чорним димом, червоно-чорною їмлою на світанку нового часу, про який ще не відомо геть аніщо.
Чи добрий це ранок? В квартирі холодно, але кава тепла. Ми живі і не бачимо часу.