З одного боку, моя дружина Олена має величезний стаж у нюхознавстві. Вона читає статті про запахи, постійно ходить у “смердючікімнатиденемачимдихати”, де, закочуючи очі і роблячи багатозначний вираз обличчя, нюхає парфуми, а потім обговорює це з подругами, дивиться огляди і так далі. Якщо їй стає сумно, вона йде у смердючі центри і проводить там якийсь час.

А з іншого боку я, неотесаний селюк, який ділить запахи на дві категорії: смердить як гівно, смердить не як гівно. У ванній мені байдуже, це нектар зі сліз незайманого єдинорога чи розчин хлорки. Обробив частину тіла, яка пахне як гівно, і пішов далі.

І от закінчився дезодорант, і ми зайшли в магазин купити новий. Олена перепробувала купу варіантів, як завжди, з розумним загадковим виглядом. І вибір упав на Old Spice Captain. Мій же вибір упав на Old Spice Rockstar. Після бурхливої, але недовгої дискусії, де Олена тиснула інтелектом, характером і підбором, мені довелося схопити дезодорант, який сподобався, і втекти на каси.

І що ми маємо тепер? Олена в повному захваті від мого дезодоранту, сама потайки ним користується, відмовляючись визнавати крадіжку молекул запаху. Знайшла його нюхальну карту і може годинами розмірковувати про те, що витяжка з пупчиків недозрілого північноафриканського кавуна робить цей запах таким неповторним. А я що, мені головне, що не пахну як гівно, а решта дрібниці.