У кожного геймера є свої улюблені і не дуже ігри і жанри. Хтось любить розвішувати хедшоти за 2 км, хтось фарбує карти в стратегіях, хтось рахує з калькулятором і листком паперу (або в екселі) оптимальний білд. Але от чи бувало у вас таке, що по всім ознакам гра має вам підійти - але зовсім не заходить?

Я можу згадати кілька таких випадків. Взагалі, я великий поціновувач стелс-екшонів, і стелсу в принципі. Серія Splinter Cell одна з найулюбленіших, з неї Chaos Theory - це, імхо, вершина жанру, потім, звісно ж Thief, Dishonored, незаслужено забута Alpha Protocol, з новішого - дилогія Plague Tale. Та і не строго стелсові ігри, як наприклад Deus Ex, VTMB, Fallout 3-NV-4, TES 4-5 (і їх моди) я теж з задоволенням проходив в стелс режимі. Тому, коли свого часу вийшла Metal Gear Solid 5 і я начитався схвальних відгуків і оглядів, я вирішив спробувати - і мені настільки не пішло, що я закинув гру годин через 8-10. Наче і все на місці - відкритий світ, стелс, всілякі гаджети, але загальна атмосфера мене все одно відштовхувала. Я не зміг зрозуміти цю гру, можливо, якби я грав інші частини серії, виріс з нею (або був японцем) я би краще до неї поставився - але те, що одні люди називають геніальними ідеями і дизайном від Хідео Кодзіми мені швидше заважало насолоджуватися геймплеєм.

Другий жанр, в якому теж проведена не одна тисяча годин, це звісно ж рпг, а в даному випадку особливо рпг від Bethesda. Досі граю в Morrowind час від часу, з захопленням пройшов Oblivion і Skyrim коли вони вийшли, модіки до них (до речі, максимально рекомендую пограти Nehrim для Облівіона і трошки менше Enderal для Скайріма - хоча більшість людей порадить навпаки), Fallout 3 і New Vegas запам’ятались сценою першого “виходу в світ”, та і потім радували квестами, краєвидами, атмосферою. Fallout 4 на релізі мені не дуже зайшов, але через пару років я до нього повернувся, і теж з задоволенням пограв. Тому, Starfield я дійсно чекав з нетерпінням, і не особливо зважав на ту критику, яку чув перед виходом - сучасні геймери люблять понити, і дуже часто не по ділу. Але, перед самим виходом Starfield вийшло Phantom Liberty - длц для Cyberpunk 2077, яке покращило гру в усіх сенсах і від якого я отримав тонну задоволення. І тому, коли я нарешті добрався до Старфілда - він виглядав як гра, яка вийшла не в 2023, а як гра, яка вийшла в 2013, якщо не раніше - настільки застарілим все відчувалось - статичні діалоги, міста з 3,5 халуп, персонажі, навіть сюжет - я добре пам’ятав з якою цікавістю і захопленням я йшов по сюжету Облівіона і Скайріма, мені було цікаво дізнатись, що ж там далі - але не в Старфілді. І навіть пройшовши усі лінії побічних квестів (кожного разу в новому світі, щоб позбутись класичного синдрому ГГ який є головою усіх гільдій одночасно) я не можу сказати що там було щось, що дійсно запам’яталось би, як, скажімо Темне братство в Облівіоні і Скайрімі. Тож поки що я відклав Старфілд на далеку поличку, і повернусь до нього ще за пару років.

Ще один піджанр рпг який мені чомусь зовсім не зайшов, це, як не дивно, рпг за правилами D&D і близько до того, не знаю як точніше назвати. Якщо по списку то це Baldurs Gate 1-2, Neverwinter nights 2, Pillars of Eternity, Divinity: Original Sin 1-2 - всі з них я починав, і усі закидував через кілька годин максимум, і мені навіть важко сказати чому - здавалось би, це самі найкласичніші рпг, стовпи жанру, з сюжетами розміром з книжкову полицю - але ні, не пішло. Той же Baldurs Gate 3, який зібрав просто гору схвальних відгуків, який досі всі облизують я навіть не став пробувати. Хай краще це буде хороша гра в яку я не грав, ніж гра в якій я розчарувався і закинув.