Українська політика – спойлер для інших держав. Інституції наша держава так і не породила, зате виштовхнула назовні цілі покоління професійних пристосуванців.

Коли війна наближається, в неї останнім вірить саме пристосуванець. Баламутить цим людей. І робить це так щиро, немов саме від його віри залежать хід подій та вчинки ворога.

Коли війна почалась, пристосуванець одразу стане патріотом. Він це просто ховав у собі, розумієте? Тепер навіть зброю візьме. Якщо від нього до місця, де її застосовують, хоча б кілометрів 20.

Коли війна стала тривалою, пристосуванець веде натовп незадоволених. Він не проти армії, він за законний процес її поповнення. Все як Портнов учив. «Не згвалтування, а дегустація хуя».

Звідки ж вони взялись? Їх із Марсу прислали? Ні. Їх законно обрали виборці їх партій. І, мабуть, про це важливо нагадувати час від часу. Бо багатьом хочеться забути, що їх руці робили коло урни.

Ми не унікальні. В інших країнах є свої Гетманцерри, Бужансони та Гончареску. Ну, якщо там є демократія, бо комусь і в РФ та Китаї «вибори» – вибори. Але ж психлікарню ми не питали.

Факт у тому, що вільні держави заповнили політики, що плутають адаптивність із проституцією та псують слово «політика» самим фактом свого існування. Поки що. А шлях у них однаковий.

Безвідповідальний виборець обирає такого ж політика. Той або вбиває інституції, або не дає їх будувати. Бо ті зроблять закон вищим за нього. А для цього він, власне, і обирався.

Те, що виборцю обіцяли золоті гори, а дали золотий дощик в морду – проблема виборця. Він навчився лише голосувати за інше прізвище. Це як із РПГ наугад ліпити навколо і скаржитись на контузію.

Держави вбиває не тільки це. Але коли до економічних та безпекових проблем додається ще й колективний їбалай із правом голосу та небажанням вчитись – краще точно не стане.

Ми любимо демократію за ті сторінки історії, які писали відповідальні люди. І чомусь не згадуємо інші сторінки. Бо виборець або відповідає своїм правам через обов’язки, або це не виборець.

Демократія із засраним фільтром – це як кришталеву воду крізь брудні труси процідити. Така система продукує лише глистів, яким уже затісно в її животі. І такий організм або одужає, або помре.

Що ж, тоді хороша новина: після великої війни хворих держав не буде. Або одужають, або здохнуть. В якому з цих списків буде Україна, залежить від нас, а решта мене не обходить.

Здоровим (або новим) державам будуть потрібні нові політичні орієнтири. Я його бачу у постаті Джорджа Вашингтона. Людина, завзята у своїх обов’язках. Більшого мені поки й не треба.

Чим не орієнтир? Ті політики, які тікають від обов’язків та лише говорять, не захистили світопорядок ХХ століття. І не збудують новий. Вже набудували таке, що декого б у фундамент закатати.

Якщо політики старої формації не підуть, їх змиють наслідки власної праці. Втім, судячи з їх поведінки, найбільше вони боялись смерті від старості. Тож щиро зичу цим дядечкам її уникнути.