Трохи хронології. 24 лютого 2022 року Росія почала повномасштабне вторгнення. Вже восени критична нестача особового складу змусила її до мобілізації.

Того, що нагребли осені 2022-го, вистачило на деякий час. Паралельно вигребли тюрми. З’явились контрактники. Потім з’явились добровольці з СІЗО, яким статтею пригрозили.

Вже в 2024-му РФ довелось залучати війська КНДР на Курщині. Мабуть, тому що сильно дохуя мобілізованих вижило і ще більше контрактників прийшло.

Нашій політичній еліті доведеться визнати, що ворог не безкінечний. І що його армія так само вимагає поповнення. Але поки що еліти ліплять із ворога безсмертного та вірять у нього більше за нього самого.

Тим часом еліта розповідає, що договорнячок треба. Живі-здорові, пиздять собі. Один далбайоб проти військового стану голосує. Інший 24-літніх за кордон випускає. І нічого страшного. Все ок.

За цей час можна було сто разів набрати людей до власного війська і скористатись моментами послаблення ворога. Але ні. Бо нам розповідають, що укомплектувати власну армію – це жах.

Справжній жах знаходять у деокупованих містах. Судячи з усього, саботажники хочуть, щоб не було деокупованих міст. Той жах заважає казочці про переговори та вибори. Відволікає від неї.

Армія сміє розповідати про справжній жах. Дяді у високих кабінетах всю політику будують на телеграм-каналі «Повістки Київ», а тут ця незручна реальність від вояк.

В ідеальній Україні саботажників армії немає. Або її так мало, що вона всюди відступає і доводиться здаватись. Їх мрія. Саботажники працюють над її реалізацією.

Проблема не в тому, що вони кончені. Проблема – те, що ми їм все це досі чемно дозволяємо.

Народу не потрібна еліта, йому потрібна опора.

@maxgadyukin