Кажуть, що книга має зацікавити з перших слів. Якось так могла б починатися моя…

З подивом відкрила для себе, що не розумію як саме я пишу українською: добре, нормально чи жахливо.
Раніше я могла доволі об’єктивно оцінювати власні тексти, а тепер щоразу як перечитую щось з написаного – думка змінюється від “нормально, не гірше ніж писала російською” до “обоже, та як твої руки взагалі наважилися до клавіатури доторкнутися, ти це правда людям показувати вирішила?”

Тож я майже перестала писати хоч щось, навіть підписи до фото в фб.

За текст на скріні тікток, до речі, зробив атата, бо не можна таке публікувати. А от коли я попросила згенерувати арт з таким промтом у чатаГПТ, той не вимахувався – і все зробив, тільки ввічливо запитав: “чи достатньо крові?’’

Але процес друкування літер, що потім перетворюються в текст я досі люблю. Тож може, щось колись з цього і вийде.