Написала еротичну мініатюру на конкурс – і вона посіла 2 місце з 30 робіт. Поділюся цим текстом і тут.

“Принципи належності” (18+)

– Ти – моя. О небо, як же довго я чекав цієї миті…

Його руки обережно торкаються моїх плечей – так ніжно й невагомо, наче я є безцінною порцеляновою статуеткою, яку він боїться зламати незграбним чи надто грубим дотиком.

– Скажи це ще раз.

– Моя. Ти належиш мені. – Його пальці легко ковзають нижче, до ключиць, пестячи мою пломінку від бажання шкіру.

– Сьогодні. Завтра. Вічність попереду. Допоки остання зірка не згасне, я дивитимуся на тебе. І навіть після – мої очі шукатимуть твоє світло серед уламків Всесвіту.

– Ще раз… – Свідомість туманиться від його слів, дотиків, намірів…

– Моя.

Легкий поцілунок у шию, біля ключиці. Ще один, зовсім поруч. Його пальці ледь помітним рухом скидають тонку лямку шовкової сорочки з мого плеча – і за мить передпліччя торкаються ніжні губи. Гаряче дихання на моїй шкірі викликає хвилю ніжного тремтіння – вона починається від вигину шиї, проноситься вздовж хребта і невловимо розчиняється, досягнувши стегон.

Пальці плутаються у ґудзиках його сорочки: ті ніяк не бажають піддаватися. Та перш ніж я встигаю роздратуватися через цю вперту перепону, він стягує сорочку через голову й відкидає її вбік.

Я торкаюся шкіри – вона здається холоднішою за мою, але це ненадовго. Зовсім скоро ми разом виправимо цю прикрість.

Друга лямка капітулює під його долонею так само швидко, як і перша, – і сорочка зісковзує долу, залишаючи мене в самій мереживній білизні – тій, що відкриває погляду значно більше, ніж приховує.

– Ти неймовірна. Найдосконаліше створіння під цим небом – і під небесами всіх інших світів… – Його трохи хрипкуватий голос відлунює в мені й продовжує розпалювати жагу.

– Говори… Не зупиняйся.

Мої нігті, ледь натискаючи, малюють шлях його тілом – від шиї, вздовж грудей, блукають животом і повільно спускаються нижче: до ременя. Та його рука зупиняє моє вторгнення, щойно пальцям вдається розправитися з металевою пряжкою.

Легкий дотик до плеча м’яко направляє мене до ліжка. Він ледь тисне, щоб я опустилася вниз. Я підкоряюся – і сідаю на самий краєчок, усе ще тримаючи руки на його шкіряному ремені.

На його губах з’являється задоволена посмішка, коли він кілька надзвичайно довгих секунд дивиться на мене згори вниз. А тоді повільно опускається переді мною на коліна.

– Я готовий молитися тобі замість усіх богів, яких коли-небудь славило людство. І мені абсолютно все одно, що я не знаю жодних молитов: задля тебе я вигадаю нові.

Моя ліва ступня опиняється в його руках – і я відчуваю, як його пальці ледь помітно тремтять, коли він повільними рухами починає масаж. По сантиметру піднімається вище: кінчики пальців, стопа, гомілка… М’язи мимоволі розслабляються – і тілом біжать мурашки. Я не стримую стогону задоволення і відчуваю, як у відповідь його пальці міцніше стискаються на моїй шкірі.

Досягнувши литки, він на мить зупиняється, щоб поцілувати моє ліве коліно, поки інша долоня м’яко відводить праву ногу вбік, розкриваючи перед ним усю мене. Тепла рука продовжує пестити шкіру, легко торкається внутрішньої сторони стегна і, піднімаючись вище, обережно відсуває вбік тонкий край мережива – і я забуваю, як дихати.

Мої пальці плутаються в його темних кучерях, поки його язик вперше торкається мого єства. Я розсуваю ноги ширше, заплющую очі й відкидаюся на прохолодні простирадла. Кінчик його язика пестить мене ніжно: спочатку зігріваючи повільними обережними рухами по колу, а потім – більш м’якими й широкими. Я відпускаю його волосся і судомно бгаю пальцями простирадла, тоді як він прискорюється і, впевнено тримаючи ритм, видобуває з мене низку солодких стогонів.

До язика доєднуються два пальці, які він повільно вводить на всю довжину – і мої м’язи починають тремтіти від дрібного спазму.

– Не зупиняйся… – Він обіцяв молитися мені, але тепер благаю саме я.

Він приймає мою молитву – і не зупиняється. У кімнаті стає спекотніше, жар наростає десь внизу живота, пульсує і шириться тілом, аж поки гаряча хвиля оргазму не накриває мене з головою. Під його палким натиском я і сама стаю чистим полум’ям.

Коли тремтіння відступає, я нарешті розплющую очі й бачу, що полум’я й досі тут – тепер в його очах, що з захватом дивляться на мене. Він спирається на руку і нависає наді мною.

– Якби ти тільки бачила, яка ти прекрасна, коли не стримуєш своєї пристрасті.

Шкіра торкається шкіри, коли я обвиваю його руками й міцно притискаю до себе. Мої груди притуляються до його грудей, поки я легко проводжу нігтями вздовж його спини – від шиї і аж до сідниць. Цей рух відбивається в мені електричним зарядом, а в ньому – напругою між лопатками і майже невловним стогоном у глибині горла. Саме те, що я так хотіла почути. Але мені мало, треба ще…

Ремінь нарешті піддається – і я відкидаю його вбік; він із легким дзвоном падає на підлогу десь поруч із сорочкою.

Його руки опиняються на моїй талії, припіднімають мене і притискають міцніше, щоб він міг увійти одразу на всю довжину в моє збуджене лоно. Ми починаємо рухатися одночасно, в нас спільна мета і спільний ритм. Мене накриває палюче бажання перехопити ініціативу, але з кожним його поштовхом тіло все менше слухається мене і все більше підкорюється його волі: дихання зривається, думки плутаються, руки розпачливо шукають опору, та пальці лиш міцніше впиваються в тканину простирадл.

Світ навколо остаточно зникає – і я не стримуюся, стогну, віддаю йому всю себе й забираю натомість усе, що він віддає мені. О так, тепер не лише я належу йому – він теж мій.

Наша пристрасть наповнює повітря іскрами і хвилина за хвилиною веде мене до найвищого піку задоволення – миті, коли він нарешті втрачає контроль і з його вуст виривається майже невагомий стогін: моє ім’я.

Мої губи знаходять його. Я вкладаю в поцілунок все, що хотіла б сказати і цілую його так довго, що час перестає існувати. А потім тихо видихаю йому на вухо і своє зізнання.

– Я так довго цього чекала. І от, нарешті, ти – мій. Абсолютно і повністю мій.