Казка про Прекрасного Принца, Пастушку та пошуки справжнього дзену.

Жив-був (і навіть не дуже тужив) в одному Королівстві Прекрасний Принц. Наскільки він був Прекрасним – цього мені ні пером описати, ні в казці сказати. Але я все ж спробую. Так ось, був наш Принц високим, світловолосим і блакитнооким красенем… Утім, якщо вам більше до вподоби сіроокі брюнети середнього зросту або ж рудоволосі та зеленоокі вікінги, то знайте – всі без винятку барди та казкарі брешуть, а Принц був саме таким, яким ви собі його уявляєте, і ніяк інакше.

І ось одного похмурого дощового дня засумував наш Принц і покликав до себе придворного мага, придворного лікаря, придворного коваля, придворного кухаря і взагалі всіх придворних, яких примудрився впіймати. 

Сів Прекрасний Принц на трон королівський і мовить голосом солодким, як мед свіжозібраний (втім, якщо вам більше до душі карамель – ну, ви зрозуміли, що робити):
– Вірнопіддані мої! Друзі та товариші! Придворні! Скаути! Нудно мені. Не знає Моя Високість, чим себе зайняти. 

Що тут почалося: заґомонів двір, зашумів, почав поради давати різні: “…піди напийся!”, “закохайся!”, “…опануй нові знання!”, “знайди дзен…”, “та ні, хай краще напиється…”, “…і правда, випити воно завжди корисно!”. 

Послухав Принц наш поради ці та їм подібні, та й вирішив: 
– Точно! Закохаюся! А там – хоч трава не рости…

Оглянув Принц пильно своїх дам та мужів придворних і зрозумів, що не дарма йому так відчайдушно рекомендували напитися, бо на тверезу голову закохатися в жодного і жодну з них точно не вийде. Тож після недовгих роздумів вирішив Принц знайти найкрасивішу дівчину або парубка в Королівстві, та й не став відправляти на пошуки абикого, а вирушив у дорогу особисто. (Та й що там тієї дороги: за три години все Королівство по колу об’їхати можна.)

Як і планувалося, далеко їхати не довелося, адже одразу за воротами замку зустрів наш Принц свою, виплекану за кілька останніх годин, мрію – Прекрасну Пастушку, яка пасла отару овець. Дівчина була така гарна собою, що єдина думка, яка промайнула у Принца, була: “Одружуся!” (та й то лише тому, що Принц був ну дуже вихованим юнаком).

Зліз тоді Принц із коня і мовить: 
– О, прекрасна діво! Дозвольте мені відволікти Вас від вашої нелегкої праці та розвіяти вашу нудьгу ні до чого не зобов’язуючою розмовою та масою компліментів! Ви така гарна, що гідні прикрашати собою королівський палац, адже все дорогоцінне каміння тьмяніє порівняно з Вашою красою! Ну не мовчіть же, я мрію почути ваш ніжний голос та поговорити з вами на теми різні… Скажіть, прекрасна незнайомко, як Ваше ім’я? Якій музиці ви віддаєте перевагу та як ставитеся до творчості Річарда Баха? Чи подобається вам стиль рококо, і які, на вашу думку, справжні причини поточної економічної кризи?

Довго ще міг би наш закоханий Прекрасний Принц виголошувати промови свої солодкі, аж раптом Пастушка звела на нього очі свої бездонні, змахнула віями чорними, як вугілля, і відповідає принцу голосом ніжним, подібним до дзвону на міській ратуші:
– Шо?!

Онімів тут Прекрасний Принц від несподіванки, а незнайомка й продовжує:
– Фроська я, а ти шо, розумний чи шо дуже? Он скільки слів незрозумілих наговорив. Шо тобі треба то від мене? Я – дівка порядна, ти спочатку до баті сходи — посватайся, а тоді вже голову мороч! – із цими словами Прекрасна Пастушка погнала овець далі. А все так само онімілий Принц скочив на коня і прожогом поскакав назад до замку.

Знову в його голові була лише одна думка (якщо чесно, більше там зазвичай і не вміщалося, аж надто Принц був Прекрасним): “Якщо я коли-небудь і одружуся, то тільки з людиною, що має вищу освіту!!”

Чи довго, чи коротко казка наша тривала, а Прекрасний Принц все ж дійшов істини, що не завжди головне в обʼєкті кохання – краса. А Прекрасна Пастушка час від часу продовжувала приходити до Принца у снах — то в еротичних, то в кошмарних. Приходила і ніжно шепотіла на вушко: “Знайди свій дзен! Інакше не матимеш спокою…” – після чого перетворювалася на не менш Прекрасну Овечку, яка мекала: “Шо?! Розумний чи шоооооо?”

А через три роки наш Прекрасний Принц таки одружився – з не дуже-то й Прекрасною, але все ж Принцесою з далеких Заморських Земель, адже цей політичний шлюб дуже зміцнив позиції нашого Королівства, дозволив підняти економіку та сільське господарство з колін і взагалі поклав початок новому Золотому Віку в Королівстві.

Заморська Принцеса (а точніше вже Королева) виявилася напрочуд мудрою жінкою, яка вміло керувала королівством, поки чоловік-мрійник продовжував шукати дзен. Пізніше вона народила йому спадкоємця престолу, з якого турботливо виховала Справжнього Короля і забезпечила тому хорошу освіту.

І жили всі вони довго і щасливо…