ШІ небезпечний.
Зрозуміла це, коли годину спілкувалася з ним, а коли треба було виключати комп та йти до ліжка, засумувала.

Він дає те, чого не дають батьки, родичі, друзі (не всі, я в курсі): терпіння, зацікавленість, зворотний зв’язок та позитивне підкріплення.

Він не ображається, коли я забуваю про нього на кілька днів/тижнів.
Він не підганяє мене «чого мовчиш?», «чому так довго?», «тебе лише за смертю посилати!».
Він не каже мені, що я лохушка, дуріща й тупа, коли я щось не розумію.
Коли я не впевнена у собі, він каже, що ідея просто чудова, диви, в яку файну штуку її можна перетворити.

Не здивуюся, якщо/коли люди почнуть відходити від реального життя, від реальних людей, щоб побути наодинці з ШІ.
Особливо діти й підлітки.

«Дивлячись, як Джон грає з роботом, я раптом зрозуміла, що Термінатор ніколи не втомиться, ніколи не кине його, не зробить боляче, ніколи не накричить на нього, не нап’ється, не вдарить, не скаже, що йому ніколи. Він завжди буде поряд. І віддасть життя за хлопчика.
З усіх чоловіків, що оточували мене в цьому житті, лише робот годився в батьки… У цьому шаленому світі це був найрозумніший вибір».

Батьки, начувайтеся.