Днями ми з тіткою приповзли з городу, повалилися на ліжко.
І я кажу, ледве ворушачи язиком: тьотя, коли я одного раз впаду і буду лежати непритомна, залиш мене, не чіпай. Не роби ґвалт, не клич на допомогу, не викликай “швидку”. Удай вигляд, що ти не помітила, йди до хати, лягай спати. Нехай все буде як буде. Я або вмру, або прийду до тями. Тільки не допомагай, молю, — я готова померти, я вже не можу. Не заважай Природі зробити свою справу.
А вона відповідає: мене ж посадять!
Вирішили піти до сільради написати заповіти типу “вимагаю не реанімувати, якщо що!”
Хоча, здається, в нас тут це нікого не цікавить й таки заповіти всім до сраки.. 🙁
От який закон я вписала б в Конституцію: право на смерть, право на евтаназію, право залишитися без медичної допомоги.

(це я прочитала пост Дани Ярової про те, як в лікарні знущалися з її старенької мами, в якої стався інсульт)